1902 ділянка була подарова­на І. Слинку (з 1911 обіймав посаду гласного Київської думи), який і був за­мовником нового будівництва в садибі. Проект шестиповерхового з мансар­дою житлового будинку та служб Місь­ка управа затверджувала двічі: в квітні 1910 та в серпні 1911. Автором про­ектних креслень, датованих серпнем 1910 з позначкою «СПб» (виконані у Санкт-Петербурзі), був цивільний інж. П. Сватковський (Свадковський), пер­ший чоловік сестри І. Слинка Л. Сватковської. На проекті представлено дві зблоковані торцями Т-подібні секції, вирішені у формах раціонального мо­дерну з нетиповими для забудови Ки­єва мотивами т. зв. північного модерну. Між ними влаштовано арковий проїзд. Головний фасад мав асиметричну ком­позицію з розвиненою вінцевою час­тиною, що складалася з щипців та шпи­лястих башт. Торговельні приміщення першого поверху та призначені для кінотеатру зали другого поверху виді­лялися великими вітринними вікнами.

Первісне вирішення чолового фасаду було дещо змінене в процесі будів­ництва, йому було надано більшої си­метрії. Її утворили два великі бічні щипці, бічні вузькі розкріповки сходо­вих вузлів з високими зрізаними щип­цями та еркер над центральним про­їздом на висоту двох поверхів, також завершений трикутним щипцем. Плас­тичне декорування — орнаментальні мотиви на балконних балюстрадах — доповнене двома маскаронами над пор­талами головних входів. Сучасники вважали їх портретними зображен­нями власників будинку. Через великі прорізи вітрин на першому поверсі в стінах з'явилися тріщини. Роботи з укріплення будинку виконав цивільний інж. О. Кобелєв зі своїм помічником Н. Паскевичем, після чого останній влаштував на другому поверсі кіноте­атр «Одеон» (восени 1912).
1918 у будинку здавались у найм 34 приміщення. Сам господар жив у семикімнатній квартирі на другому по­версі дворового флігеля. Під час Вели­кої Вітчизняної війни будинок по­страждав від пожежі. Технічний про­ект відбудови споруди розроблено 1948 - 49 Державними архітектурними майстернями, автор — арх. В. Жуков. Проект реконструкції фасаду рекомен­довано до реалізації 1952.
Шестиповерховий, цегляний, у плані прямокутний, двосекційний. Головний фасад симетричний, вирішений у фор­мах т. зв. північного модерну: колотий граніт, тиньк під «шубу», трикутні щипці. Вітрини магазинів та лоджій другого поверху створюють враження своєрідного цоколю. Балкони різно­манітної форми з металевими огорожа­ми надають фасаду особливої вираз­ності. Первісне оздоблення інтер'єрів та планування квартир з двостороннім розташуванням кімнат не збереглося. У композиційно-стильовому відношен­ні будинок представляє рідкісний для забудови міста межі 19—20 ст. зразок архітектури «північного» модерну, в якому гармонійно поєднано риси ра­ціоналістичної та ретроспективної (на­ціонально-романтичної) стильових те­чій модерну.
1908 - 18 шестикімнатну квартиру № 1 на третьому поверсі орендував київ­ський Клуб російських націоналістів — впливова на свій час антиукраїнська ор­ганізація, створена 19 березня 1908. До її складу входили представники київської інтелектуальної верстви, які стояли на ґрунті українофобії. З часу заснування клубу до початку 1-ї світової війни його кількість зросла з 74 до 738 осіб, відділи були відкриті в Черкасах, Одесі, Пол­таві, Кременчуку та інших містах України. У різні роки клуб очолювали гласний Київської міської думи А. Моссаковський, В. Чернов та ін. Справжнім керівником і рупором київських росій­ських націоналістів був А. Савенко — випускник місцевого університету, по­пулярний журналіст, член Державної думи, голова клубу з 1914. Російські націоналісти вели активну боротьбу проти поширення творів Т. Шевченка, відкриття йому пам'ятників та широкого святкування 100-річчя від дня народжен­ня, протиставляли Кобзареві М. Гоголя, який писав свої твори російською мо­вою. Вони дискредитували ідею українського національного руху на території України, називаючи це боротьбою російських патріотів проти «мазепинства», усіляко паплюжили українську історію, культуру, мову, називаючи їх «жарго­ном і вигадками М. С. Грушевського». Київські російські націоналісти підтри­мували тісні стосунки з прем'єр-мініст­ром Російської імперії П. Столипіним та Київським губернатором О. Гірсом. Са­ме з подачі членів клубу П. Столипін ви­дав 1910 циркуляр, в якому відніс українців до «інородців». Російські націоналісти, окрім боротьби проти української ідеї, брали активну участь у політичному житті імперії, в результаті чого серед членів клубу наприкінці 1913 відбувся розкол на лівих і правих, вони почали утворювати тимчасові союзи з різними монархічними партіями, брати участь у роботі Державної думи. До складу III Думи увійшло вісім членів клубу, до IV — 12. Упродовж усього періоду існування він зазнавав нищів­ної критики з боку провідних учасників українського національного руху - Д. Дорошенка, С. Петлюри, М. Порша, Є. Чикаленка та ін. У лютому 1918 приміщення клубу розгромили і пограбували більшовики, вони ж 1919 розстріляли переважну більшість чле­нів організації. в будинку містилася редакція журналу «Українська кооперація». За цією адресою було підготовлено остан­ній номер часопису. Раніше редакція працювала на вул. Червоноармійській, 25.

1953 - 85 у квартирі № 26 проживав Донець Григорій Прокопович (1913— 85) — письменник, перекладач, юрист, державний діяч. 1962—85 обіймав поса­ду вченого секретаря спочатку Урядо­вого комітету, надалі — Комітету з Державних премій Української РСР ім. Т. Шевченка. Член Спілки письмен­ників України (з 1953). Автор понад 20 поетичних збірок, зокрема «З бра­тами вірними» (1955), «Славлю мо­лодість» (1976). У драматичній поемі «Серце Прометея» (1964) створив об­раз Т. Шевченка, збірку «В краю Коб­заря» (1961) присвятив минулому і су­часності шевченківського краю. Був упорядником багатьох літературних видань. Перекладав з російської ук­раїнською твори В. Брюсова, О. Сурко­ва, О. Форш та інших письменників. Тепер на першому поверсі торговельні приміщення [1974].