Первісно мала № 48. У 1880-х рр. садиба з головним дерев'яним будинком на кам'яному фундаменті, зведеним у 1850—60-х рр. за типовим проектом, належала священику О. Радкевичу.

Потім майно придбав великий київський домовласник — купець Л. Апштейн, на замовлення якого 1898 зведено триповерхововий фасадний будинок. За архітектурними ознаками його слід віднести до проектів арх. А.-Ф. Краусса, який 1900 запроектував флігель (№ 38-б). Під час будівництва вирішення головного фасаду флігеля порівняно з проектом було спрощено. Протягом наступних десятиліть великих змін у забудові ділянки не відбулося. 1911 майно перейшло у володіння А. Мозерт. Наступними власниками садиби були: міщанин Г.-Е. Нічко, Е. Костюковська. 1917 садибу купив З.-І. Бейлін останній власник майна до його націоналізації.
В підвалі фасадного будинку містилася пекарня, на першому поверсі — три магазини, на другому—третьому — по дві п'ятикімнатні квартири. У радянські часи будинок орендував Жилкооп (житловий кооператив). Одне з приміщень займало кооперативне товариство «Заря», яке виробляло цигарки. 1939 надбудовано четвертий поверх.
Головний будинок, 1897—98 (№ 38). На червоній лінії вулиці, в ряді щільної забудови кін. 19 — поч. 20 ст. Чотириповерховий на підвалах, цегляний, тинькований, пофарбований, у плані Т-подібний, з глибоким дворовим ризалітом. Односекційний, планування квартир коридорно-анфіладне.
На другому—третьому поверхах розміщувалося по дві п'ятикімнатні квартири з двобічним розташуванням кімнат. Має двоє сходів: парадні, винесені в центральну розкріповку, та чорні, навколо яких первісно групувалися господарські приміщення.
Вирішений у формах історизму, на основі ренесансно-барокових стилізацій. Композиція головного фасаду симетрично-осьова. Вісь симетрії первісно підкреслювалася півциркульним фронтоном, ступінчастим аттиком (втрачені під час надбудови четвертого поверху). Тепер центральну розкріповку завершує аттик у вигляді антаблемента з карнизом-поличкою, увінчаною розірваним фронтоном. Розкріповка і вікна обабіч неї фланковані великими доричними пілястрами, канелюрованими у нижній частині. Стіни першого поверху оздоблено рустом. Віконні прорізи прямокутні, декоровані різноманітними сандриками і підвіконними фільонками з рослинним орнаментом. Над прямокутними вікнами другого поверху, акцентованими сандриками, виконано вузькі прямокутні вставки з меандровим орнаментом. Підвіконні вставки містять симетричні композиції з волютоподібними завитками та круглою розеткою в центрі. Віконний проріз третього поверху, що освітлює парадні сходи, має півциркульне завершення, розташовані обабіч вікна з фланкованими пілястрами доповнені півциркульними сандриками з клинчастими замковими каменями, заповненими рослинним орнаментом. Над півциркульними вікнами третього поверху центральної розкріповки вміщено стилізовані мушлі. Вертикальні осі головного фасаду підкреслюють два ряди балконів (автентичні ажурні ґрати не збереглися). Архітектура надбудованого четвертого поверху спрощена порівняно з первісним об'ємом. Прямокутний отвір парадного входу розташовано по осі симетрії фасаду, на лівому фланзі — проїзд на подвір'я, перекритий дрібними склепіннями по залізних рейках. Дворові фасади мають стримане оздоблення, змодельоване в цеглі.
Флігель, 1900 (№ 38-б). У другому ряді забудови, паралельно головному будинку. Чотириповерховий з підвалами, цегляний, у плані Т-подібний, пофарбований.
Композиція головного фасаду симетрично-осьова, підкреслена центральною розкріповкою, яка на рівні третього—четвертого поверхів фланкована великими доричними півколонами. Фасад завершується карнизом та центральним тридільним аттиком з круглим вікном-люкарною. Півциркульний віконний проріз на четвертому поверсі розкріповки доповнено архівольтом з клинчастим замковим каменем та рослинними композиціями в антревольтах. Інші віконні прорізи прямокутні, акцентовані клинчастими замковими каменями та підвіконними фільонками. Прорізи першого поверху фланковано лопатками, другого — рустованими лопатками. Простінки третього—четвертого поверхів містять великі доричні пілястри, канелюровані в нижній частині та прикрашені згори лавровими підвісками. В лівій частині будинку — закладений прямокутний проїзд у двір. Вертикальні членування підкреслюють два ряди балконів (первісна огорожа не збереглася), горизонтальні — профільовані гурти. На торцевих фасадах — віконні прорізи та балкони.
Садиба — цінний зразок одночасної забудови у стилістиці історизму.
1918 у головному будинку містилося акціонерне товариство видавничої справи «Южная копейка», що займало кімнат на першому поверсі. Товариство створене на спільних зборах у грудні 1916. З 1 січня 1917 у цьому будинку діяли його друкарня і правління, головою якого і директором - розпорядником був І. Демидов, другий директор-розпорядник — Г. Шварц (Бостунич). Товариство перебрало на себе видання щоденної газети «Южная копейка», що виходила російською мовою. Газета почала видаватися з вересня 1910, іноді зі спеціальними вечірніми випусками, мала велику популярність. 1916 її наклад сягнув 65 тис. примірників. За цією адресою 18 працювали її редакція і головна контора. Тут побачили світ номери газети від 7 липня 1917 до 5 січня 1918. Мала рубрики: «На півдні», «По Росії», «У Києві», «Російське життя», «За кордоном», «Наша провінція», «На фронті», «Автономія України», «Громадянська війна», «Внутрішні новини», «Події», а також уміщувала хроніку, телеграми, об'яви, театральні та мистецькі новини, літературні твори тощо. З газетою співробітничали відомі українські та російські журналісти, письменники, вчені, культурно-громадські та політичні діячі: О. Александровський, Г. Афанасьев, С. Бразуль- Брушковський, П. Бутенко, К. Воблий, Є. Водовозова, С. Гіляров, В. Екземплярський, В. Зеньківський, О. Кауфман, В. Короленко, В. Леонтович, Б. Нольде, П. Смирнов, О. Толстой, М. Туган-Барановський, Л. Чолганський, О. Шахматов, А. Шингарьов, Л. Яснопольський, А. Ярошевич та ін. Під псевдонімами у газеті публікувалися С. Бердяев (Аспид), С. Буда (Гном), В.Короленко (Прохожий) та ін. В одному з номерів опубліковано «Лист до редакції» В. Винниченка.
Тепер на першому поверсі головного будинку — магазин [1996].