Після забудови садиба була одразу здана в оренду на дванадцять років Управлінню Південно-Західної залізниці. У 58 кімнатах будинку містилися: на першому поверсі — пенсійна каса, на другому і третьому — юридичний відділ, на четвертому і п'ятому — служба зборів.

П'ятиповерховий з підвалом, мурований, у плані Т-подібний, з проїздом на подвір'я у західній частині. Дах над основним об'ємом двосхилий з бляшаною покрівлею. Первісну планувальну структуру змінено неодноразовими капітальними ремонтами. Перекриття пласкі.
Композиція чолового фасаду симетрична, з переважанням вертикальних членувань. Центральну вісь акцентовано розкріповкою з порталом і фігурним аттиком, великим вікном з лучковою перемичкою другого поверху, здвоєними півциркульними віконними прорізами верхніх поверхів. Архітектурний декор, виконаний в цеглі, характерний для раціонального цегляного стилю. Внаслідок того, що розібрано балкони, симетрично розташовані на другому — п'ятому поверхах, фасад набув пласкуватого і невиразного характеру. У приміщеннях першого поверху і вестибуля збереглися фрагменти первісного оздоблення зі східними мотивами: орнаментально-декоративний поліхромний розпис стель і ділянок стін яскравими соковитими фарбами та дрібно- профільоване ліплення.
Будинок — цінний зразок житлової споруди у цегляному стилі.
Тепер будинок займають Центральна станція зв'язку Міністерства транспорту України і «Євротранстелеком» [1934].