1813 цю територію було виділено комісією для забудови Подолу київському міщанину І. Кагарлицькому замість його двох садиб, що існували на цьому місці до пожежі, під спорудження за зразковим проектом дерев'яного будинку на сім вікон. Був зведений на червоній лінії забудови вулиці. Цей двоповерховий будинок (перший поверх цегляний, другий дерев'яний) зберігся дотепер у дещо зміненому вигляді. Пізніше чоловий фасад було обкладено цеглою, ліворуч прибудовано цегляний двоповерховий тамбур із входом. Архітектура має риси, характерні для цегляного стилю кін. 19 ст.: поребрик в оформленні фриза, карниз з дентикулами, профільовані лопатки зі стилізованими капітелями. З боку подвір'я архітектура не змінилася: збереглися обшиті деревом стіни, прямокутні віконні лиштви, навісний карниз. Перебудову здійснено наприкінці 1888, коли садиба належала селянину О. Смирнову. 1891 її придбав міщанин Орловської губернії В. Митрофанов, який протягом 1895— 99 спорудив у глибині подвір'я два дерев'яних, обкладених цеглою флігелі у цегляному стилі. Можливо, автором проекту був інж. І. Бернштейн, який керував будівництвом. 1899 під наглядом арх. М. Гарденіна (імовірно, є автором проекту) на червоній лінії забудови вулиці споруджено триповерховий цегляний будинок з рисами неоренесансу, витягнутий у глибину садиби. На другому і третьому поверхах з боку чолового фасаду мав по три прорізи. Нижній поверх призначався під дві крамниці. Обабіч входу було по дві вітрини (згодом перероблені на вікна). Застосовано великий ордер: вузькі пілястри стилізованого іонічного ордера на тумбах, декорованих мушлями та рослинним орнаментом. Вікна прямокутної форми із замковими каменями і підвіконними гіпсовими вставками. Завершує фасад спрощений антаблемент, до якого входить фриз з меандровим орнаментом та карниз з дентикулами. Зберігся також фігурний аттик з тумбочками, ажурним металевим огородженням. Дах односхилий. На кожному поверсі було по одній квартирі анфіладного планування. Ліворуч брандмауер. Порівняно з проектом, зовнішній вигляд будинку майже не змінився.

1921 споруди садиби націоналізовано і передано відділу комунального господарства Київського губвиконкому, згодом (у тому ж році) — житловому кооперативу. Садиба є характерним  зразком забудови Подолу 19 ст. [194].