У зв'язку з будівництвом з 1831 нової фортеці на Печерську місцеві кладовища підпали під фортечну еспланаду і були ліквідо­вані. Місце для нового цвинтаря було об­рано на височині за р. Либідь за пропо­зицією протоієрея П. Максимовича, ухваленою митрополитом Київським Євгенієм (Болховітіновим) і Київським цивільним губернатором Г. Лашкарьовим. У грудні 1833 спеціальна комісія відміряла місце для православного, люте­ранського та католицького кладовищ. Цвинтар мав спочатку кілька пара­лельних назв — Новостроєнський, Либідський, Димитрівський. Нова назва походить від Байкова гори і Байкова хутора, на якій розташоване кладовище. Першим було розплановано т. зв. Старий Байковий цвинтар — ліворуч від сучасної вул. Байкова. Тут 1841 споруджено де­рев'яну церкву св. Димитрія Ростовсько­го, розібрану 1897. Навпроти 1876 закла­дено Новий Байковий цвинтар — право­руч вул. Байкова. 1884—89 на ньому збу­довано церкву Вознесіння за проектом арх. В. Ніколаєва. 3 1909 при храмі поча­ла формуватися бібліотека, діяла змішана школа на 160 хлопчиків і 80 дівчаток. То­го ж року кладовищенський священик Ф. Рябчинський проклав водогін, ого­родив нове кладовище кам'яним парка­ном, збудував кам'яну браму з церквою на другому поверсі, які прикрашають кладовище й тепер. Нове кладовище постійно розширювалося, прирізки зем­лі здійснювалися 1879, 1889 (відведено землю для поховання військових), 1901, 1905, 1908, 1915. Територію цвинтаря разом з Байкова горою 1881 включено до Либідської поліцейської частини Києва, 1918 — до складу Києва.