На червоній лінії забудови вулиці. Є значною її композиційною домінантою. Споруджено за проектом арх. С. Григор'єва шляхом реконструкції двох триповерхових будинків 2-ї пол. 19 ст. (арх. О. Шіле), які орендувало у домовласника — проф. Ф. Мерінга військове відомство для штабу КВО та інтендантства. Складається з трьох композиційно виділених об'ємів: центрального шестиповерхового та двох бічних п'ятиповерхових. Центральний об'єм оформлено портиком із шістьма колонами корінфського ордера. Портик обрамлено бічними ризалітами на всю висоту будинку. Цоколь центральної частини споруди облицьовано полірованим лабрадоритом, бічних — оброблено великим рустом. Площини стін вкрито світло-сірим теразитовим тиньком. Верхні поверхи бічних об'ємів оформлено відкритими аркадами-лоджіями. Система планування коридорна з двобічним розташуванням службових приміщень, невеликих залів засідань.

До 1936 тут містився штаб Київського військового округу (КВО), створеного у березні 1919, в якому працювали  радянські воєначальники: Єгоров Олександр Ілліч (1883—1939)—Маршал Радянського Союзу (з 1935), 1921 — командувач військ КВО, 1924—25 — командувач військ України та Криму; Якір Йона Емануїлович (1896—1937) — командарм 1-го рангу, 1921—24 командувач військ Кримського і Київського, 1925—37 — Українського (з 1935 — Київського) військових округів; Блюхер Василь Костянтинович (1890-1938) — Маршал Радянського  Союзу (з 1935), 1927 -29 — помічник командувача військ Українського військового округу та ін. Під час німецько-фашистської  окупації Києва у будинку розміщувався Київський генерал-комісаріат.

Шестиповерховий, цегляний, тинькований, з першим цокольним поверхом, двосекційним плануванням з чотирма квартирами на кожному поверсі. Оформлений у стилі модерн асиметричний чоловий фасад вирізняється площинністю, раціональною стриманістю декору. Його ускладнену ритміку формують прямокутні еркери третього і четвертого поверхів та вікна різноманітної форми — з напівциркульними, прямокутними й трапецієподібними перемичками, згруповані у бічних частинах фасаду по три і п’ять, що відповідає розташованим у чоловій частині будинку парадним приміщенням. Бічні площини фасаду завершені плавно окресленими невисокими щипцями різноманітного абрису. Високі отвори парадних входів виділені верхнім напівциркульним вікном в обрамленні архівольта з ліпним рослинним орнаментом. Збереглися дерев'яні ґратчасті двері в характерних модерністських формах і оформлення вхідного тамбура. Стіни тамбура розчленовано прямокутними нішами, верх яких прикрашено картушами зі стилізованим акантовим листям на зігнутих стеблах. Стеля із заокругленими кутами має оригінальну ребристу поверхню. Споруда — зразок багатоквартирного прибуткового будинку поч. 20 ст.

У 1990-х рр. проведено капітальний  ремонт і реконструкцію під розміщення державних установ; розібрано дворові ризаліти.

1966—72 у квартирі № 15 проживав Глушков Віктор Михайлович (1923— 82) — вчений у галузі математики, кібернетики, обчислювальної техніки і систем управління, акад. АН УРСР (з 1962) і АН СРСР (з 1964), віце-президент АН УРСР (1962—82), заслужений діяч науки УРСР (з 1978). Директор Інституту кібернетики АН УРСР (1962— 82). У цей період спільно з учнями розробив математичну теорію проектування обчислювальних систем (1970), створив першу автоматичну систему керування «Львів» (1967); був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1969), став лауреатом Державних премій СРСР (1968) та УРСР (1970), премії ім. М. Крилова АН УРСР (1967). З 1972 мешкав на вул. Ярославів Вал, 15-а [184].  

Після війни (до 1991) — ЦК Компартії  України. Тут працювали першими  секретарями ЦК КГІУ М. Хрущов (до 1949, з перервою на квітень — листопад 1947], Л. Каганович (квітень — листопад 1947), Л. Мельников (1949— 53), О. Кириченко (1953—57), М. Підгорний (1960—66), П. Шелест (1966—72, В. Щербицький (1972—89) та ін. З 1992 — резиденція Президента України та Адміністрації Президента [183].