До правого торця будинку в 1858 було прибудовано дво­поверхову дерев'яну на цегляному цо­колі споруду. З 1857 власником садиби був Михайло Грабовський (1805—63) — польський письменник і критик. Багато років прожив в Україні, відстоював ідею зближення між поляками та українцями. Підтримував тісні стосун­ки з письменником, істориком, етно­графом, громадським діячем П. Кулішем, зустрічався в Києві з письменни­ком О. Толстим (будинок, в якому жив М. Грабовський, не зберігся). На­ступні власники садиби: родина Столяренків (кін. 19 ст.— 1905), купців Слин­ко (з 1906).

Будинок зведено за проектом арх. О. Хойнацького цивільним інж. М. Вишневським для Є. Столяренка. Через значний схил рельєфу крила будинку різноповерхові. Цегляний, тинькова­ний. У плані Г-подібної ускладненої форми. Складається з двох житлових секцій — одноквартирної, чотирипо­верхової, витягнутої в глибину по­двір'я, і двоквартирної, п'ятиповерхо­вої, орієнтованої вздовж вулиці. Вну­трішнє планування частково змі­нено.

У зв'язку з особливостями ділянки композиція головного фасаду асимет­рична, Верхня наріжна частина і ви­гин фасадів виділені вертикальними розкріповками, що переходять у під­вищені об'єми горищних приміщень. Первісно розкріповки увінчували ве­ликі цибулиноподібні бані з ліхта­риками, декоративними кокошниками і орнаментованим лускоподібним по­криттям (втрачені). Пластичне оздоб­лення фасаду, виконане з цегли, ви­тримано у формах російської архітек­тури 17 ст. Нижні поверхи оброблені під руст. Входи позначені масивними арковими порталами з важками. Пиш­ний декор двох верхніх поверхів скла­дається з лиштв з кілеподібними й трикутними сандриками, ширинок, поребрика, кілеподібних кокошників і нішок. Збереглися прикрашені наклад­ним різьбленням і фігурним засклен­ням двері у тамбурах сходових кліток, а також первісне оздоблення інтер'є­рів (ліплення, паркет, кахляні груби, гранітні сходи з кованими метале­вими огорожами). Будинок є оригі­нальним твором київського домобуду­вання поч. 20 ст., відіграє роль акцен­ту в забудові вулиці.

У 1907—11 у цьому будинку в квартирі № 29 проживав Житецький Павло Гнатович (1837—1911) — філолог, до­слідник української мови і літератури; педагог, чл.-кор. Петербурзької АН (з 1898), член київської Старої Громади і Південно-Західного відділу Російсь­кого географічного товариства, дійсний член НТШ, співробітник «Киевской стариньї», де керував працею над складанням словника української мо­ви. 1907 обраний першим почесним членом Українського наукового това­риства у Києві. ЗО травня 1908 удостоє­ний ученого ступеня доктора наук.

1908 розпочав роботу над «Енциклопе­дією слов'янознавства», яка була опублікована після його смерті 1914 в журналі «Україна».

1908—58 у квартирі № 9 на другому поверсі проживав Кезма Тауфік Гав­рилович (1882—1958) — вчений-сходо- знавець. Після закінчення 1906 Ки­ївської духовної академії викладав арабську і турецьку мови у вузах Києва; з 1920 — старший викладач факультету міжнародних відносин, з 1948 — професор Київського дер­жавного університету ім. Т. Шевчен­ка. Був завідувачем сектора арабо- іранської філології АН УРСР. 1928 Т. Кезма створив підручник «Елемен­тарні основи граматики арабської мо­ви у популярному викладі», який одержав визнання багатьох вітчизня­них та зарубіжних учених. Т. Кезма пропагував українську літературу в арабомовних країнах, зокрема, в Єгипті, Сирії, Іраку, співробітничав із журналом «Аль-Іха» («Братство», Єги­пет). Опублікував чимало матеріалів про Т. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку, переклав українською мо­вою твори арабських письменників: Джелаля Халіда, Мухаммеда Теймура та ін.

У 1919—20-х рр. у квартирі № 1 меш­кав Сагарда Микола Іванович (1870— 1943) — бібліограф. Закінчив Київську духовну академію, викладав у Полтав­ській духовній семінарії. 1919—34 — співробітник Всенародної бібліотеки України, завідувач відділу періодики, редактор «Журналу бібліотекознав­ства та бібліографії» (1927—ЗО). Репресований. Автор праць:            «Переклади Св. Письма українською в XIX і XX ст.» (1919), «Основні проблеми українського бібліографічного репер­туару» (1927), «Завдання бібліографії української періодики» (1928); оглядів україніки в російських журналах (1927—28). Упорядкував «Систематич­ний каталог видань Всеукраїнської Академії наук за 1930—32 рік» (1931 — 33), «Каталог антикварної книжки» (1932).

1963—67 в квартирі № 17 — Тютюнник Григір (Григорій) Михайлович (1931 — 80) — прозаїк, лауреат премії ім. Лесі Українки (1980, посмертно, за повісті «Климко» та «Вогник далеко в сте­пу»), 1966 вийшла перша книжка його оповідань «Зав'язь». Пізніше працював редактором у видавництвах «Молодь» і «Веселка», у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка. Переклав українською мовою твори В. Шукшина, М. Островського та ін. 1991 р. на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з ба­рельєфним портретом письменника (ск. В. Луцак, арх. І. Лебідь).

Нині на першому поверсі будинку мі­стяться театр-студія «Академія», ху­дожня галерея «Триптих», кафе.