На червоній лінії забудови вулиці, на ділянці із значним ухилом рельєфу вздовж фасаду.

Первісний об'єм двоповерхового, з підвалом, цегляного тинькованого бу­динку має центрально-осьову симет­ричну композицію фасаду, витримано­го у формах класицизму. Над першим рустованим поверхом проходить ши­рокий міжповерховий пояс. Бічні композиційні осі відзначені по дру­гому поверху тридільними вікнами, що імітують трифорій. У міжвіконних простінках другого поверху вміщено пари безордерних пілястрів. У 2-й пол. 19 ст. будинок було розширено при­будовами з боку Володимирської вул. (зокрема, у 1880, арх. В. Ніколаєв). В оформленні цих прибудов вико­ристано прийоми цегляного стилю із застосуванням неоготичних деталей. З 1820-х рр. власником будинку і великої садиби на розі Андріївського узвозу і Володимирської вул. був Анненков Олександр Семенович (р. н. не­від.— 1850-і рр.) — курський поміщик, археолог-аматор. Під час проживання у Києві здійснив низку археологічних розкопок в історичній частині міста, зокрема у своїй садибі на сучасних вулицях Володимирській і Андріїв­ському узвозі, на території Михайлів­ського Золотоверхого монастиря, Трьохсвятительської та Десятинної церков. Ним було знайдено численні старожитності, серед яких і давньо­руські скарби. Частину цих знахідок було передано музею університету, найцінніші О. Анненков привласнив, через що коштовності були розпо­рошені та частково втрачені для науки. 1835—45 входив до складу Тимча­сового комітету для дослідження старожитностей у Києві. 1828—42 з його ініціативи і його коштом була збудована нова Десятинна церква на місці давнього храму.

У спадкоємців Анненкова садибу придбав А. Муравйов, який володів нею у 1859—74. Муравйов Андрій Ми­колайович (1806—74) — письменник, пам'яткоохоронець, почесний член Московської і Київської духовних академій. З 1859 жив у Києві, спочат­ку у дерев’яному флігелі на території садиби, з 1868 — у головному бу­динку. У 1860-х рр. організував роботи з ремонту і реставрації Андріївської церкви, зміцнення схилів Андріївської гори, влаштував у стилобаті храму церкву в ім'я преподобного Сергія. Займався охороною пам'яток в істо­ричній частині Києва, зокрема, за його піклуванням відхилено проект роз­міщення військових об’єктів на Старокиївській горі, відремонтовано кап­лицю над Хрещатицьким джерелом, споруджено церкву на пошанування святих Бориса і Гліба у Вишгороді. Був ініціатором відновлення тради­ційних хресних ходів до Хрещатицького джерела. Один із засновників (1864) та голова (з 1869) Свято-Володимирського братства у Києві. Зібрав велику колекцію старожитностей, у т. ч. ікон, хрестів, краєвидів Києва, для якої у цьому будинку було від­ведено спеціальну кімнату. Автор численних творів з питань релігії, історії церкви, краєзнавства, мемуарів тощо. Ще 1844 у Санкт-Петербурзі ви­йшла його книжка «Опис Києва». У пе­ріод проживання в Києві були опублі­ковані «Листи митрополита москов­ського Філарета до А. М. М.» (1869), «Знайомство з російськими поетами» (1871) та ін. Був знайомий з багатьма видатними російськими письменника­ми, деякі з них відвідували його буди­нок у Києві. Так, його гостями були поети Ф. Тютчев (1869), О. Апухтін (1873), які присвятили йому свої вірші. Помер у цьому будинку, похований в Андріївській церкві.

У 1-й пол. 20 ст. на другому поверсі будинку проживав Воскресенський Іван Павлович (1870-і рр.— 1966) —лікар-педіатр і терапевт, директор Олександрівського дитячого притулку на Подолі. Працював також у лікарні То­вариства швидкої медичної допомоги. Другий чоловік В. Булгакової — мате­рі письменника Булгакова Михайла Опанасовича (1891 —1940). У 1913—16 М. Булгаков жив тут після одружен­ня, коли навчався на медичному фа­культеті Київського університету. Зу­пинявся тут і 1923 під час приїзду з Москви. У радянський час І. Воскре­сенський також мав лікарську прак­тику. Напередодні Великої Вітчизняної війни переїхав до Казахстану.

Нині частину першого поверху займає магазин.