У глибині садиби. Чотирипо­верховий, цегляний, з двоповерховою пізньою прибудовою. У 1913—15 у квартирі № 6 мешкав Кудрявцев Петро Павлович (1868— 1940) — філософ, професор Київської духовної академії, лідер лівого крила її професури. Автор монографії «Абсо­лютизм чи релятивізм?» (1908). Упоряд­кував антологію «Хвилі вічності у ро­сійській художній літературі» (1914). 1919—43, з перервами, в квартирі № 42 на першому поверсі проживав з роди­ною Оглоблин Олександр Петрович (справж.— Мезько; 1899—1992) — іс­торик, професор, президент УВАН у США (з 1970), громадський діяч. До 1919 мешкав у будинку свого вітчима № 4/26 на тій же вулиці. Одружив­шись з сестрою власника садиби № 2 на Андріївському узвозі А. Фроловою, переселився в їхній дім. 1919—20 ви­кладав історію та українознавство в школах, 1920—21 — викладач Київ­ського робітничо-селянського універ­ситету, з квітня 1921—доцент ка­федри історії України Київського уні­верситету, 1922—43 — його професор, одночасно у 1921—22 — професор Ки­ївського археологічного інституту, 1938-40 — Одеського університету. З 1926 — науковий співробітник ВУАН, 1926—41 — дійсний член Харківського науково-дослідного інституту історії української культури, 1927 — завіду­вач кафедри історії українського гос­подарства в Київському інституті на­родного господарства. Наприкінці 1930 в умовах наступу на українську куль­туру заарештований, ув'язнений до 1931. У 1931—32 — заступник дирек­тора з наукової роботи Всеукраїн­ського історичного музею ім. Т. Шев­ченка, 1932—33 — директор Централь­ного архіву давніх актів, 1932—34 очо­лював Поліську експедицію ВУАН і музею для дослідження старовинних промислових закладів у краї, 1934— 35 — безробітний, 1936—37 — науко­вий консультант археологічних експе­дицій Інституту історії матеріальної культури АН УРСР, у 1937 — старший науковий співробітник Інституту істо­рії АН УРСР, 1938 повертається до університету. 1941 одержав у Москві ступінь доктора історичних наук без захисту дисертації. Під час окупації міста у вересні — жовтні 1941 — голо­ва Київської міської управи, член Української національної ради у Києві, створеної з ініціативи О. Ольжича,продовжував наукову працю. У 1942 організував і короткий час очолював музей-архів переходової доби. 1943 — голова Історично-філологічної секції Київського будинку вчених. У вересні 1943 разом з родиною по­кинув Київ, проживав деякий час у Львові, потім емігрував до Америки. 1951 очолив Історичну секцію УВАН у США, з 1970 — президент, з 1974 — почесний президент УВАН. Працював у відомих українських наукових закла­дах, був одним із засновників і головою УІТ. Помер і похований в Спрінгфільді (штат Массачусетс). О. Оглоблин — автор понад 250 опублікованих на­укових праць з історії України, історіографії, джерелознавства, архео­графії, генеалогії тощо. Під час про­живання у цьому будинку вийшли «Нариси історії української фабри­ки» (1925, тт. 1—2); «Ескізи з історії повстання Петра Іваненка (Петрика)» (1929); «Нариси з історії капіталізму на Україні» (1931) та ін.