Споруджена в стилі бароко за проек­том арх. Б.-Ф. Растреллі на замовлен­ня доньки Петра І російської імперат­риці Єлизавети на місці розібраної 1724 дерев'яної Хрестоздвиженської церкви. Задумана, як двірський храм для обслуговування імператорського почту з унікальним розташуванням на значній відстані від Марийського (Царського) палацу в Липках. Інженер і будівничий — І. Мічурін, керівник бу­дівельних робіт— І. Власьєв. Відповідно до проекту двоповерхова будівля покоїв священика біля підніжжя церкви мала відігравати роль підпірної стіни узгір'я, на якому спо­руджувалася церква. В процесі буді­вельних робіт І. Мічурін здійснив ряд самостійних інженерних рішень, які ґрунтувалися на серйозних геологіч­них дослідженнях і були затверджені Б.-Ф, Растреллі. Внаслідок цього ство­рено своєрідний стилобат храму, за­мість в'їзду на паперть у вигляді пандуса влаштовано сходи.

Підготовчі до будівництва роботи роз­почато 1747. У липні 1748 І. Мічурін та І. Власьєв одержали ескізний про­ект Б.-Ф. Растреллі. З січня 1749 роз­почато будівельні, з 1752 — опоряджу­вальні роботи на фасадах і в інтер'єрі храму, які в основному закінчено 1755. Але документи засвідчують, що повне завершення робіт затягнулося аж до 1762. Довгий час у зв'язку зі смертю замовниці церква стояла в за­пустінні. Освячена лише 1767.

У будівництві брали участь численні майстри різних фахів: каменярі Я. Бублик, Г. Горох, С. Ковнір, М, Новаківський; тинькарі під керівниц­твом П. Цега; різьбярі М. Алексєєв, П. Ржевський, М. Чвітка, Я, Шевлицький; столяри на чолі з М, Мантуровим; коваль П. Медведєв; золотарі І. Євстифеєв та Г. Стеценко. Іконо­стас, креслення до якого в натуральну величину виконав сам Растреллі, зроб­лено майстрами під керівництвом Я. Грота та И. Домаша і майстром-золотарем Ф. Лепренсом. Над виготов­ленням кафедри проповідника працю­вали X. Орейдах та Я. Цунфер. Основ­ні живописні роботи виконували О. Антропов та І. Вишняков. Тильну частину іконостаса оформляли українські жи­вописці І. Роменський, Г. Стеценко, І. Чайковський.

Документи, що збереглися від часів будівництва, дають змогу встановити, який вигляд мав храм після завершен­ня робіт. Масивний прямокутник врі­заного в пагорб стилобата — двопо­верхових священицьких покоїв — під­креслював легкість ажурного силуету церкви. На паперть, до входу у храм, вели широкі парадні дерев'яні сходи, їхня легка витончена дерев'яна ого­рожа перетворювалась на огорожу паперті, зорово створюючи м'який пе­рехід від важкої маси стилобата до відкритого простору паперті. На тлі безкрайнього блакитного неба, в біло- золотавому мереживі декору — бірю­зово-білий об'єм церкви. Бірюза фа­садів з білими вертикалями колон та пілястрів відтінялася малахітовою оправою дахів, центральної бані та верхівок наріжних бань, золоченими кулями маківок з різьбленими силуе­тами хрестів. Яскрава святкова архі­тектура була типовою для стилю бароко.

У 1771, пізніше у 1785—86 під час ремонту покрівлю основного об'єму з темно-зеленої полив'яної черепиці за­мінено на металеву. 1825—28 за проек­том арх. А. Меленського через обме­женість коштів рельєфний золочений декор бань, укладений по фарбованій яр'ю — мідянкою та венеціанською зе­ленню — мідній покрівлі, замінено на­кладними золоченими зірками по «бі­лій блясі». З 1830 до 1900 проведено ряд поточних і капітальних ремонтів, під час яких остаточно зникає весь золочений декор завершень, пропадає або нівечиться ліплення фасадів церк­ви та стилобата. Дерев'яну огорожу паперті та сходів замінено на іншу: цегляні стовпи з чавунними литими секціями, виконаними за проектом ар­хітекторів П. Спарро та Л. Станзані. Замість цегляного покриття паперть викладено чавунними плитами. Де­рев'яні конструкції бань замінено на металеві (при цьому не збережено пер­вісну форму їхніх завершень).

1949—54 – проведено капітальний ре­монт будівлі: відремонтовано кон­струкції дахів, ушкоджену кладку стін, замінено покрівлю дахів та по­криття паперті; стилобат обладнано водогоном та каналізацією, біля його південної стіни уздовж сходів зведе­но одноповерхову прибудову (арх. М. Дьомін). Одночасно здійснено кон­сервацію живопису церкви (керівник Ф. Демидчук).

1965—67 виконано чергові роботи з укріплення цегляної кладки фасадів стилобата, перекладання його під­пірної стіни, ремонту покриття па­перті, конструкцій даху та покрівлі церкви (автор проекту реставрації — арх. В. Корнєєва), а також продовже­но консервацію живопису (керівник П. Войтко).

1974—87 здійснено повну реставрацію пам'ятки на підставі виявлених у гра­фічному зібранні віденського музею «Альбертіна» копій авторських крес­лень Б.-Ф. Растреллі (авторська група реставраторів: арх. В. Корнєєва, мис­тецтвознавець М. Дегтярьов, інженери Б. Левандовська, А. Рожков). Розроб­ці проекту передувала науково-дослід­на архівна та натурна робота, якою з’ясовано невідомі факти в історії проектування, будівництва та існуван­ня храму, виявлено забуті прізвища численних майстрів — будівничих і опоряджувальників, встановлено дійс­ну хронологію перетворень зовніш­нього вигляду будівлі й спростовано думку, що Б.-Ф. Растреллі зрадив своїй творчій манері й створив спору­ду зі скромним декором на основі місцевої київської традиції. Андріївська церква п'ятибанна, безстовпна, у плані хрещата, центрична за композицією. Чотири малі бані хра­му декоративні, встановлені на оздоб­лених колонами контрфорсах, розмі­щених між раменами хреста. Двоповерхові священицькі покої, які разом з фундаментами сягають висоти 15 м, утворюють стилобат, на якому міститься паперть. Матеріал підва­лин — блоки пісковика, стін та скле­пінь — цегла. Декор фасадів: капіте­лі, картуші, медальйони, лиштви про­різів та ніш — чавунне золочене литво; сандрики та гірлянди — ліпні, тинько­вані. Оформлення люкарен та завер­шень бань — золочена виколотка з мі­ді. Споруда заввишки 60 м, завдовжки по осі схід — захід —31 м, північ — південь—20 м. Діаметр центральної бані—10 м. Піднесений на високий подіум об'єм розрахований на круго­вий огляд. Перший ярус церкви — ко­рінфського ордера, другий — іонічно­го. Зібрані в пучки колони контрфор­сів і фіксуючі кути просторового хреста розкріповані, пілястри встанов­лено на високих, майже триметрових цоколях. Стрункі вертикальні лінії ор­дера нижнього ярусу продовжено гру­пами колон під легкими декоративни­ми наріжними баньками, парними пі­лястрами в простінках підбанника центральної бані. Вертикальність за­гальних пропорцій храму посилено вишуканими абрисами барокових бань, увінчаних високими позолочени­ми хрестами з маківками. Центральну баню та стіни декоровано люкарнами в обрамленні пишного скульптурного орнаменту, на фронтонах розміщено картуші з вензелем імператриці. Плас­тично-образну виразність споруди значною мірою зумовлює поліхром­ний декор: білість колон, пілястрів, карнизів; позолота капітелей, карту­шів, гірлянд квітів; бірюза стін, зелень центральної бані.

Характерною ознакою інтер'єра храму є невеликий його об'єм та відсутність хорів, оскільки храм створювався як двірська церква, а також наявність не­традиційних у православному храмі кафедри проповідника та поліхромних скульптур на іконостасі.

Внутрішнє опорядження церкви є прикладом нероздільного поєднання різних видів мистецтва: архітектури, ліплення, різьблення по дереву, скуль­птури і живопису, Ці складники, обу­мовлені стильовою логікою архітекту­ри храму, взаємодоповнюючи один одного, утворюють цілісний ансамбль. Опоряджувальні роботи інтер'єра церкви велися одночасно з оздоблен­ням її екстер'єра. За весну і літо 1752 було тиньковано стіни і виготовлено багато ліпних орнаментів. Виготов­ленням форм та відливанням їх займа­лися московські майстри М. Алексє­єв, Іван-великий, Василь та Іван-менший Зиміни, М. Мантуров, П. Ржевський, а також українські різьбярі В. Клейцковський з Трипілля, М. Чвітка з Києва та Я. Шевлицький з Козельця.

На початку 1752 Петербурзькою кан­целярією від будівництва було схвале­но один із варіантів ескізу іконостаса, виконаний Б.-Ф. Растреллі на повну його висоту (21,5 м). З нього було знято паперові лекала, за якими майс­тер теслярських справ Я. Грот спору­див у Києві каркас.

Різьблені деталі для іконостаса, надпрестольної сіні, проповідницької кафедри і царського місця (не зберег­лося) виготовлялися у Петербурзі. Ве­ликий обсяг робіт виконали Й Домаш зі своїми помічниками. Він вирізь­бив царські врата, раму для ікони «Спас Нерукотворний», дві рами з фронтонами для бічних дверей іко­ностаса, чотирьох ангелів на фронто­нах його першого і другого ярусів, постаті двох ангелів, що підтримують кафедру проповідника, голівки херу­вимів на ній та надпрестольній сіні. Скульптурну групу «Розп'яття», що завершує іконостас, створив художник А. Карловський із помічниками. Різьбярське оздоблення надпрестоль­ної сіні й кафедри виконували X. Орейдах та Я. Цунфер, деякі деталі для кафедри — Д. Устерс.

Влітку 1753 різьблені деталі було змонтовано у Києві. При спорудженні іконостаса, спроектованого як дво­ярусний, був добудований ще один ярус. У виготовленні деталей, яких не вистачало, брав участь майстер сто­лярних справ М. Мантуров. Позоло­чення ліплених та різьблених деталей виконували І. Євстифеєв та Ф. Лепренс.

Для інтер'єра церкви були окремо на­писані на полотні живописні твори і вмонтовані в декоративні обрамлення. Сюжети та систему їхнього розташу­вання було визначено в Синоді. Вико­нання живописних робіт покладалося на І. Вишнякова, який разом зі своїми учнями О. Бєльським, А. Єрошевським, П. Семеновим та І. Фірсовим за літо й осінь 1752 створив у Петербурзі 25 композицій для іконостаса (переве­зені до Києва 1753). За стильовими оз­наками до пензля Вишнякова відносять ікони «Цар царів», «Спас Нерукотворний», чотири ікони намісного ряду — «Богоматір з немовлям», «Ісус Христос», «Архангел Михаїл» та «Архан­гел Гавриїл». Для нагляду за живопис­ними роботами та безпосередньої участі в них до Києва було послано О. Антропова з його учнем Ф. Корнєєвим. Працюючи разом з місцевими живописцями, Антропов за ескізами Вишнякова виконав твори в бані й на парусах споруди. Він написав також картини для добудованих частин іко­ностаса, зокрема зображення пророка Захарії, апостолів Петра і Андрія, а також «Дванадесяті свята». Антропов написав вісім композицій, розміщених на стіні та балюстраді ка­федри. Йому належить виконана олій­ними фарбами по сухому тиньку кар­тина «Андрій Первозванний на київських горах» на склепінні притво­ру церкви і «Таємна вечеря» (1754) в апсиді, мальована на полотні олією (обидві оздоблені позолоченими об­рамленнями).

Шість композицій для зворотного бо­ку іконостаса писали місцеві худож­ники — киянин І. Роменський та О. Чайковський з Козельця. Зустріча­ються відомості щодо причетності до живописних робіт та участі у них сла­ветного українського гравера Г. Левицького-Носа та його сина Д. Левицького.

На західних стінах трансепта церкви розташовані дві великі картини істо­ричного жанру, написані в 19 ст.: «Проповідь апостола Андрія» (1847) українського художника П. Бориспольця та «Вибір віри князем Володи­миром», автором якої, ймовірно, є ла­тиський живописець І. Егінк. Протягом існування та експлуатації храму не раз проводилися ремонтні і реставраційні роботи. В 1866—67 сті­ни, що мали світло-блакитний колір, було перефарбовано у білий, пі­лястри — під мармур. Тоді ж київ­ський золотар С. Петруневич нано­во позолотив ліплені та різьблені деталі. В 1930-і рр. було проведено реставрацію живопису бані. Під час ремонтних робіт 1949—52 було віднов­лено втрачені фрагменти ліплення, стіни і склепіння пофарбовано олій­ною фарбою у два тони. В 1950-і рр. полотна демонтувалися для виконання робіт у реставраційній майстерні, де вони були дубльовані на нову основу. Чергові реставрації живопису прово­дилися наприкінці 1960-х рр. і 1979. Під час останньої реставрації 1992 були частково зняті численні записи, що спотворювали авторський живопис ба­ні.

Реставраційні роботи в різний час здійснювалися під керівництвом А. Калиниченка, В. Бабюка, А. Остапчука, П. Войтко, І. Дорофієнко. Серед ху­дожників-реставраторів були А. Ачкасова, А. Беляй, Ф. Демидчук, Д. Капоріков, М. Кортіков, В. Минько, В. Назарова, Д. Невкритий, О. Плющ, С. Подкопаєв, В. Подкопаєва, С. По­ліщук, В. Тарасов, Р. Юсім, І. Яковенко та ін.

Внутрішнє оздоблення Андріївської церкви обумовлене плануванням при­міщення, що нагадує палацову залу єлизаветинської доби. Це планування визначається центричністю споруди. Конструктивні особливості внутріш­нього простору, чітко поділеного на дві основні частини (стіни та баню), визначають характер оздоблення кожної з них. Сіро-блакитний колір приховує товщу масивних стін і наче розширює простір. На його тлі чітко виділяються білі поодинокі та спарені пілястри з іонічними капітелями, що несуть на собі профільований анта­блемент. Останній, членуючи площи­ну стін на два яруси, посилює їхню ар­хітектонічну виразність. Водночас ан­таблемент активізує рух, утворений ритмом пілястрів уздовж периметра приміщення. Цей рух підкреслюється вибагливими ліпленими гірляндами, що звисають між волютами капітелей і вносять елемент динаміки. На рівні першого ярусу стін симетрично цент­ральній осі розташовані вікна (по два у притворі, трансепті) та дві ніші в апсиді. Вони оздоблені профільовани­ми лиштвами і ліпленням у вигляді короноподібного картуша, голівок хе­рувимів та пальмових гілок. Над вік­нами, нішами та вхідними дверима у другому ярусі стін над антаблементом влаштовано круглі люкарни, облямо­вані волютоподібними фронтонами із вписаними до них голівками херуви­мів. Другий ярус стін розчленовано пілястрами, що повторюють ритм пі­лястрів першого ярусу і з'єднуються тягами по склепінню і підпружних ар­ках. Перехід від стін до підбанника позначено стрічкою антаблемента над підпружними арками. Місця його при­лягання до арок заповнені ліпними голівками херувимів. На парусах на полотнах круглої форми розташовані живописні зображення чотирьох єван­гелістів.

Площина підбанника прорізана вісь­мома вікнами з арковими завершення­ми, увінчаними рослинним декором. Між вікнами — пілястри з корінф­ськими капітелями. Вони несуть профільований розкріпований антабле­мент, що акцентує перехід до бані. Баня розчленована подвійними тягами на вісім трикутних сегментів, які своїми завершеннями сходяться до живописного медальйона із зображен­ням «Бога-Отця» («Савоафа»), облямо­ваного подвійним ліпленим колом (ді­аметр медальйона — 161 см). Обидва кола (внутрішнє і зовнішнє) об'єднані декором рослинного характеру. Між здвоєними тягами звисають гірлянди, закріплені на зовнішньому колі деко­ративними елементами у вигляді чере­пашок. Біля підніжжя тяг, над антаб­лементом бані, розташовані картуші, увінчані пишними букетами. У ниж­ній частині кожного із сегментів розміщено люкарни. Знизу вони пиш­но декоровані ліпленням у вигляді си­метричних стулок черепашки, звер­ху увінчані голівками херувимів і пальмовими гілками з обох боків. Проріз кожної з люкарен оздоблено асиметричними орнаментальними при­красами. Між люкарнами і медальйо­ном бані влаштовано рами у формі видовжених трапецій (висота — 195 см, ширина—67,5—145 см) із заокругле­ними, декорованими рокайлевими еле­ментами нижніми кутами, зверху оз­добленими черепашками і пальмови­ми гілками. У семи рамах зображено на полотні постаті архангелів Ієгудиїла, Уриїла, Михаїла, Салафіїла, Гавриїла, Варахиїла, Рафаїла, у восьмій — композиція «Лики херувимів». Ліплення зосереджене на площинах підбанного об'єму і увиразнює його панівне значення у внутрішньому про­сторі. Воно складається з характерних для бароко стилізованих черепашок різноманітних форм, листя аканта, квіткових гірлянд, волют, пальмових гілок, картушів, голівок херувимів. Світло, що крізь вікна і підбанник щедро заповнює підбанний простір, підсилює пишність позолоченого де­кору.

Одним із суттєвих складників ін­тер'єра церкви є триярусний іконо­стас, що розділяє внутрішній простір на вівтар і залу. Його конструктивну основу визначають поставлені на висо­кі цоколі канелюровані пілястри ко­рінфського ордера, що несуть розкріповані антаблементи, якими акцен­тується членування ярусів. Кожен з ярусів, об'єднаних єдиною ордерною системою, визначається своїми особли­востями. Перший, поділений пілястра­ми на сім частин, архітектурним вирішенням і декоративним оздоб­ленням узгоджений з розмірено вели­чавим ритмом опорядження стін ін­тер'єра. У центральній частині іконо­стаса розташовано двостулкові цар­ські врата, симетрично до них — двері жертовника і дияконника. Царські врата як головний елемент відокремле­но розширенням і подовженням площі центральної частини, завершеної над розкріпованим антаблементом дуго­подібним фронтоном та фланкованої спареними пілястрами. Чітким ритмам архітектурних ліній і площин відпові­дає характер плоского різьблення, що оздоблює царські врата, двері жертовника і дияконника та іконні рами ускладнених конфігурацій.

По мірі вивищення кожного з наступ­них ярусів форми оздоблення набира­ють більшої вибагливості, посилюєть­ся декоративна функція архітектур­них елементів. Разом з тим оздоблен­ня іконостаса стилістично споріднюється з оздобленням бані, у простір якої заходять верхні яруси. В другому, тридільному ярусі, з'являються ма­сивні волюти, що поєднують його з нижнім і посилюють враження руху пілястрів догори. Крайні частини цо­колю, які огинаються напівкруглими профільованими карнизами і де розмі­щені по два ангели, сприймаються як декоративні завершення бічних частин нижнього ярусу. Аналогічної функції набувають бічні частини третього яру­су, що мають конфігурацію двох во­лют, об'єднаних зверху профільова­ним дугоподібним карнизом, увінча­ним різьбленим султаном. Чіткість вертикальних ритмів зберігають лише пілястри вивищеної центральної час­тини, завершеної дугоподібним карни­зом. Волюто- і дугоподібні елементи, поступово нарощуючись, надають ар­хітектурним конструкціям динаміч­ності, узгодженості зі скульптурними зображеннями, головним з яких є «Розп'яття», що увінчує композицію іконостаса. Особливою пластичною вивершеністю відзначаються поліхром­ні постаті Марії та Іоанна обабіч «Розп'яття». Своїми вишуканими поза­ми, лагідними рисами обличчя вони пом'якшують драматичний мотив композиції. Скульптурні зображення ангелів майстерно закомпоновано в різних місцях іконостаса. Над другим ярусом вони підтримують заверше­ний короною і осяяний променями картуш із зображенням Всевидющого Ока. їхні постаті, посаджені по краях фронтону над царськими вратами, по­жвавлюють площину, привносять лег­кий рух у центральну частину іконо­стаса. Постаті ангелочків, введені в об­рамлення бічних картин над першим ярусом та розташовані над царськими вратами, нагадують маленьких безтур­ботних путті. В обрамленні ікон ос­новне місце посідає пластичне різь­блення, в якому переважають рослинні мотиви. Царські врата оздоблені дво­ма декоративними арками, бічні две­рі — трикутними фронтонами. Врата вкриті легким ажурним різьбленням у вигляді рокайлевих елементів і ма­ють шість живописних медальйонів (по три на кожній стулці). Типово рокальний за формою характер мають два верхніх медальйони. Композицію врат завершують масивні зображення голівок ангелів.

Позолочені та ліпні декоративні деталі добре виділяються на пурпуровому тлі іконостаса, що надає йому святко­вої урочистості та ошатності. Кон­струкція іконостаса обумовила відпо­відну до неї систему розташування живописних зображень. У цоколі першого ярусу — символи семи святих таїн та сюжет «Поставлений хрест на горах київських». У медальйонах цар­ських врат — зображення Діви Марії та архангела Гавриїла з композиції «Благовіщення» і чотирьох єванге­лістів. Над вратами — «Спас Неруко­творний». У видовжених великих рамах розташовані ікони намісного ряду: праворуч від врат— «Ісус Христос», ліворуч — «Богоматір з немовлям», на дверях дияконника і жертовника — відповідно «Архангел Гавриїл» та «Архангел Михаїл», у крайніх части­нах — «Апостол Петро» (ліворуч) і «Апостол Андрій» (праворуч). Неве­ликі ікони з циклу «Двунадесяті свята» розташовані у два ряди і розділені антаблементом. У центральній частині другого ярусу — композиція «Зішестя Святого Духа», у правій — в об'єдна­них рамах різного розміру і конфігу­рації — «Іоанн Хреститель», над ним — «Воскресіння», відповідно у лівій — «Пророк Наум» і «Св. Захарія». У цент­рі третього ярусу — «Цар царів», в його цоколі — «Воскресіння Лазаря» та «В'їзд до Єрусалима», в бічних ча­стинах — «Вознесіння» (ліворуч) та «Св. Єлизавета» (праворуч). Живопис на тильному боці іконостаса виконали живописці І. Чайковський та І. Роменський («Святкування ізраїльтянами першої пасхи», «Тайна причастя», «Манна небесна», «Жертвопринесен­ня Авеля», «Першосвященик Аарон», «Поклоніння царів земних царю небес­ному»; остання композиція написана І. Чайковським (1755).

Напроти іконостаса, ліворуч, розта­шована кафедра проповідника. Вона має форму багатогранника, поставле­ного на декоративній підставці з по­статями вирізьблених з дерева і позо­лочених ангелів. Легкість, з якою во­ни підтримують кафедру, створює ілюзію її невагомості. Цьому вражен­ню сприяють її форми, опуклі знизу, білий колір і позолочені оздоби. Над кафедрою нависає різьблений балдахін з китицями і корона. Під балдахіном — картина «Зішестя Святого Духа на апостолів», зображення сяйва та голу­ба. На балюстраді кафедри містяться живописні композиції із зображенням Христа, що проповідує, святих Петра і Павла та сцени на теми євангель­ських притч. Живопис кафедри вико­наний олійними фарбами на полотні й оздоблений позолоченим обрам­ленням, поєднаним з декоративними гірляндами.

Ансамбль живопису Андріївської церкви втілює вищі досягнення українського і російського мистецтва серед. 18 ст. Він увібрав бурхливу енергійність пла­стичних форм західноєвропейського бароко і зберіг зв'язок з місцевою тради­цією, що виявився у зацікавленні націо­нальним типажем. Зокрема, композиція «Цар царів», де зображено Бога-Отця в урочистій позі, за своїм ладом на­гадує придворні портрети середини 18 ст. з їхньою величавістю, парсунною ста­тичністю, орнаментальною ошатністю та декоративною вишуканістю. Певна схожість з портретом Єлизавети Пет­рівни роботи І. Вишнякова (1743) простежується в композиції «Богома­тір з немовлям». Властиві для бароко контрапостні повороти постатей, що надають їм високої внутрішньої на­пруженості, використано О. Антроповим у характеристиці емоційного ста­ну Андрія Первозванного, зображено­го у притворі, Богоматері у «Зішесті Святого Духа» на кафедрі. Психологіч­ною напруженістю позначений стан персонажів його картини «Таємна ве­черя», які дещо нагадують україн­ський національний тип. Ці риси вла­стиві образу Бога-Отця, зображеного в центрі бані, та архангелів в її сег­ментах.

Виразні постаті персонажів, їхній ошатний одяг, велика кількість побу­тових деталей, пейзажний супровід, елементи натюрморту, що вводяться до композицій, все це виражає життєстверджуючий характер, властивий мистецтву бароко. З творами, позна­ченими рисами цього стилю, певним чином споріднюються історичні кар­тини 19 ст. академічного напряму в ін­тер'єрі церкви.

У вівтарній частині розташована надпрестольна сінь у вигляді ротонди з витими спареними колонами корінф­ського ордера, оповитими гірляндами квітів. На блакитному піднебессі сіні з золотими зірочками і галузками кві­тів — позолочене різьблене зображен­ня голуба. Сінь прикрашають голівки херувимів, аналогічні — в оздобленні кафедри.

Для підлоги церкви 1753 з Москви бу­ли доставлені чавунні плити, але на­прикінці літа того ж року металеву підлогу замінили на мармурову.

В 19 ст. підлогу та нижні частини стін було викладено сірим мармуром.

Андріївська церква — пам'ятка історії та культури світового значення. 1936 храм перетворено на музей, 1939 включено до складу Державного ар­хітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (нині — Націо­нальний заповідник «Софія Київська»).

1794 у залі священицьких покоїв утри­мувався полонений царськими війська­ми після поранення в бою Костюшко Тадеуш (1746—1817) — діяч польського національно-визвольного руху, обра­ний 1794 головою (диктатором) Польщі під час польського повстання. Звідси відправлений до Санкт-Петербурга.

У 1840-х рр. у цій залі проживав відо­мий київський подвижник Іван Расторгуєв, за прізвиськом «Босий» (помер 1849), який приймав тут прочан і калік і допомагав їм.

1896—1918 настоятелем Андріївської церкви був Титов Федір Іванович (1864—1935) — історик, книгознавець, протоієрей, доктор богослов'я. 1890 закінчив Київську духовну академію, викладав у ній церковну історію, з 1905 — професор, 1914—16 — редактор «Киевских епархиальньїх ведомостей». Автор численних праць з історії церкви, освіти, книгодрукування в Україні, про старожитності Києва. 1918 емігрував.

1918 Андріївську церкву передано па­рафії Української автокефальної пра­вославної церкви. Тут правили україн­ською мовою у різний час протоієрей Василь Липківський (згодом митропо­лит УАПЦ), Нестор Шараївський (зго­дом архієпископ), Петро Тарнавський (згодом єпископ), диякон Олександр Дурдуківський. Восени 1925 Андріївську церкву передано радянською владою прорежимній Обновленській церкві.

Під час окупації Києва 1941—43 тут відбувалися відправи УАПЦ. 1942 у нижній церкві було хіротонізовано на єпископа Переяславського Мстислава (справж.— Степан Скрипник; 1898— 1993) — церковного і громадського дія­ча, племінника С. Петлюри. 1942 за­арештований гестапо, з 1944 проживав за кордоном, митрополит УАПЦ, 1990 обраний на соборі в Канаді Патріархом Київським і всієї України-Русі, інтронізований 18 листопада 1990 у Києві. З 1992 у приміщеннях стилобата роз­міщуються Духовна академія і семіна­рія Української православної церкви Київського патріархату.

З 1995 здійснюється капітальний ре­монт і реставрація церкви.

1998 на стилобаті встановлено бронзо­ву меморіальну дошку з барельєфним портретом Патріарха Мстислава (ск. В. Щур).