Проект санаторного комплексу розробила арх. Є. Маринченко 1946. В кін. 1940-х — на поч. 50-х рр. споруджено пропілеї входу та ансамбль головного подвір'я, розташований в глибині лісопарку на краю крутого правого берега Горенки. До складу ансамблю ввійшли головний корпус на 200 спальних місць з їдальнею та клубними залами, перпендикулярний до нього лікувально- приймальний корпус з водолікарнею, а також розкритий у бік річки регулярно розпланований партер з фонтаном, декоративним містком і розпашними, прикрашеними вазонами парадними сходами, що спускаються до ставка. Архітектурною домінантою ансамблю був двоповерховий, у плані П-подібний головний корпус у формах радянського неокласицизму з ефектною заскленою напівротондою іонічного ордера при вході в центрі дворового фасаду (не зберігся). Пізніше навколо первісного ядра з'явилися інші споруди (адміністративний корпус, склади, оранжереї, бар, бювет, альтанки тощо). 1986 головний корпус розібрано, 1987—91 на його фундаментах зведено новий головний корпус у сучасних архітектурних формах. У 1990-і рр. санаторій отримав назву «Пуща-Озерна». Лікувально - приймальний корпус (водолікарня), 1948—49. На східно му боці головного подвір'я. Після спо-рудження приміщення водолікарні біля нового головного корпусу був перетворений на спальний корпус (№ 3). Двоповерховий, цегляний, тинькований, у плані П-подібний з симетричними бічними крилами, що на тильному фасаді закінчуються напівротондами. Перекриття пласкі, дах вальмовий з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування коридорне двобічне, з центральними розподільчими вестибулями на поверхах, пов'язаними тримаршови- ми сходами. Інші (двомаршові) сходи розташовані у північному крилі. Спочатку на першому поверсі були ванні кабіни й процедурні кабінети. Архітектура будинку вирішена в стилізованих формах українського бароко. Центральний вхід на головному фасаді виділено ризалітом, прикрашеним чо- тириколонним портиком коринфського ордера з хвилястим тридільним фронтоном, у центрі якого — дата спорудження (1949) в оточенні рослинного орнаменту. Фланги фасаду оформлено опертими на пілони наріжними лоджіями, в яких на першому поверсі розміщено бічні входи, на другому — балкони. Рідко розташовані віконні прорізи на першому поверсі прямокутні, на другому — з напівциркуль- ними перемичками, підкреслені фігурними архівольтами й підвіконними полицями. Вікна першого поверху обабіч порталу входу мають сандрики у вигляді розірваних волют. На тильному фасаді, окрім прямокутних прорізів, у межах напівротонд застосовано верхні вікна з напівциркульними перемичками. Барокові риси посилюють вписані у фігурні фронтончики слухові напівкруглі вікна.
Споруда — вдалий зразок творчого звернення до форм української архітектури.
Пропілеї, 1948. При в'їзді на територію санаторію, на лівому (протилежному) боці р. Горенка. Цегляні, тиньковані, складаються з двох розташованих обабіч дороги прямокутних у плані павільйонів з пішохідними проходами-хвіртками. Зустрічні фасади павільйонів вирішено як двоколонні портики іонічного ордера. Їх завершують масивні антаблементи у спрощених класицистичних формах. У тій же стилістиці виконано рисунок ґрат, що перекривають проїзд і бічні проходи. Урочиста за композицією споруда являє значну архітектурну цінність як досконалий зразок малих архітектурних форм серед. 20 ст.
Первісне ядро санаторію є пам'яткою архітектури першого повоєнного десятиріччя 20 ст. [1225].