З часу спорудження зазнав декілька радикальних перебудов. Спочатку (орієнтовно у 1860-х рр.) було зведено невеликий двоповерховий цегляний будинок, який у 1899–1900 надбудовано ще двома поверхами за проектом арх. Є. Торліна.

Незважаючи на певні стилістичні відмінності у декоративному оздобленні фасадів двох нижніх і двох надбудованих поверхів, архітектура споруди вирізняється цілісністю об'ємно-планувального і пластичного вирішення завдяки ідентичній планувальній схемі всіх чотирьох поверхів.

Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані майже квадратної форми, ускладненої влаштуванням на тильному фасаді двох симетрично розташованих ризалітів, у западину між якими вписано відкриті галереї на чотирьох стовпах, односекційний. Перекриття пласкі, дах вальмовий з бляшаним покриттям. Розміщення галерей і просторих зал за ними на центральній осі будинку свідчить про збереження традиційної планувальної схеми міського особняка доби класицизму.

Декоративне оздоблення головного фасаду з входом у центрі вирізняється розмаїттям і ошатністю, в ньому переплітаються елементи цегляного стилю, ремінісценції неоготики (два нижні поверхи) – певна данина неоросійському стилю – та окремі неоренесансні мотиви (верхні поверхи).

Фасад має чітку ярусну побудову з фланговими симетричними розкріповками, фланкованими лопатками та пілястрами, на другому поверсі – модифікованими тричвертєвими колонами. Вікна прямокутні, у міжвіконнях третього поверху – стилізовані романські напів-колони. Горизонтальні членування підкреслено сухариками. Другий поверх завершує аркатура, весь будинок – фриз і карниз з орнаментальними ліпленими вставками.

У кін. 19 ст.–1904 в будинку проживав Беренштам Вільям Людвігович (1838–1904) – історик, педагог, громадський діяч. Народився у м. Вільні (тепер м. Вільнюс, Литва). Батько, який походив із Курляндії, належав до почесних громадян міста Києва. Навчався В. Беренштам у Першій Київській чоловічій гімназії та на історико-філологічному факультеті Київського університету. Студентом брав участь в організації недільних шкіл в Києві.

Після закінчення університету (1862) викладав на Київських педагогічних курсах, з 1865 – у Кам'янець-Подільській гімназії, з 1868 – у військовій гімназії в Києві. Був діяльним членом київської Старої Громади, членом-засновником Київського відділу Російського географічного товариства (1873–76), співробітником газети «Киевский телеграф» (1875). На поч. 1879 обраний гласним Київської міської думи, де створив опозицію, яка намагалася зміцнити основи самоврядування в місті. Того ж року за участь у національному українському русі переведений до Пскова, де викладав у військовій гімназії. У 1880–98 жив у Санкт-Петербурзі, вчителював у Першій військовій гімназії й учительському інституті. У цей час був одним із засновників відділу для сприяння самоосвіті при Педагогічному музеї військово-навчальних закладів.

Одна з центральних постатей Української громади в російській столиці, співорганізатор двох головних українських установ у ній – Товариства ім. Т. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах Санкт-Петербурга, і Товариства поширення народних українських видань, брав участь в організації панахид по Т. Шевченку.

Виступив упорядником творів Т. Шевченка, опублікованих 1883 і 1884. У 1884 повернувся до Києва, співробітник журналу «Киевская старина» і газети «Киевские отклики», член Ради і кількох комісій Київського товариства грамотності, член Київського товариства старожитностей і мистецтв, 1902 подарував міському музею портрет М. Костомарова, написаний І. Рєпіним через 5 год. після смерті вченого і подарований художником В. Беренштаму. В 1901–04 – гласний Зіньківського пов. Полтавської губ. Опублікував працю про Т. Шевченка, спогади про М. Костомарова й О. Лашкевича. Був похований на лютеранській ділянці Байкового цвинтаря в Києві (місце поховання втрачене). Тепер частину приміщень займає ресторан.