Перший поверх первісно займали торговельні заклади, верхні були житловими. В 1940-50-х рр. у підвальних приміщен­нях будинку містився учбово-виробни­чий комбінат «УТОГ». У 1950 проведе­но ремонт підвальних приміщень з укріпленням фундаментів і стін, пере­плануванням.

П'ятиповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані Т-подібний. Пер­вісно над ризалітом була дерев'яна мансарда. Перекриття пласкі, дах похи­лий, з бляшаним покриттям. Внутрішнє планування секційне, на кожному по­версі розміщено по чотири квартири.

Має парадні мармурові сходи та двоє чорних сходів, вхід на які здійснювався з торцевих фасадів ризаліту, ліфтову шахту. Первісне опалення пічне. Оздоблений у стилі пізнього модерну. Композиція головного фасаду симет­рична, з двома бічними осями, утворе­ними розкріповками з високими атти­ками. Площину стін перших двох по­верхів оброблено під руст. Вирішення фасаду ґрунтується на чергуванні ві­конних прорізів різної конфігурації: рядові вікна другого поверху мають сплющені аркові перемички, в розкріповках - напівциркульні, які повто­рюються на четвертому поверсі.

Третій і п'ятий поверхи оформлено прямокут­ними вікнами з лиштвами і сандрика­ми. Рядові вікна четвертого поверху з напівциркульними перемичками і санд­риками з'єднано по горизонталі гурта­ми, що надає цьому поверху найбіль­шої виразності та парадності. Декора­тивне оздоблення головного фасаду (наріжні розкріповки, лиштви і сандри­ки вікон, горизонтальні міжповерхові гурти, вінцеві карниз та аттики) змодельовано в цеглі. У полях сандриків вікон четвертого поверху, декоратив­них нішах верхніх частин розкріповок, під профільованим вінцевим карнизом вміщено орнаментальний декор у ви­гляді рослинних композицій.

Аттики акцентовано ліпленими рельєфними композиціями, в центрі яких зображе­но стилізовані чоловічі маскарони у картушах. Фасад з боку подвір'я має стримане оздоблення: міжповерхові профільовані гурти і декоративні пояски з сухариків. Віконні прорізи другого поверху оформлено вухатими лиштвами.

Первісно стелі приміщень в інтер'єрах прикрашало ліплення, підлога була пар­кетною. В центральному вестибюлі збе­реглись оздоблення стін у вигляді «дзеркал» складної конфігурації та ке­рамічна підлога міжповерхових май­данчиків, малюнок якої - стилізована квітка волошки в обрамленні вигнутих стеблин - повторюється в рельєфному фризі на головному фасаді. Збереглися також первісне заповнення вікон та балконні ґрати з характерним для мо­дерну витонченим рисунком. Будинок - цікавий зразок житлової архітектури в стилі пізнього модерну, який формує історичне середовище вулиці.

У серпні 1917 - січні 1919 в квартирі № 20 містилися редакція і контора журналу «Шлях» - місячника літера­тури, мистецтва та громадського жит­тя, органу незалежної думки. Заснова­ний у березні 1917 в Москві М. Шаповалом і О. Мицюком. Вийшло 23 номе­ри (в 1917 -10, в 1918 -12, в 1919 -1), № 1-4 -в Москві. Редактор-видавець - Ф. Коломийченко. Набирався в друкарнях «Дніпро», на вул. Кос­тьольній, 9  і «П. Барський» на вул. Хре­щатик, 40 (будинок не зберігся). Про­довжував традиції журналу «Україн­ська хата», обстоював ідеї української державності. Мав відділи: літературний (поезії, оповідання, повісті, романи, пе­реклади, рецензії), мистецький (статті про музику, малярство, театр, архітек­туру), публіцистичний, науковий (стат­ті з історії, філософії, мови й т. ін.). У журналі співробітничали і друкували­ся відомі українські митці, вчені, гро­мадські та політичні діячі. Серед них - Алешко, Х. О. Алчевська, М. Біляшівський, В. Верховинець, М. Вороний, О. Грушевський, М. Жук, О. Журлива, Д. Загул, О. Кобилянська, А. Крим­ський, М. Левитський, І. Липа, Я. Ма­монтів, Ю. Меженко, О. Олесь, Б. Підгорецький, М. Рильський, В. Самійленко, Я. Савченко, П. Стебницький, Є. Тимченко, П. Тичина, М. Філянський, Г. Хоткевич, Г. Чупринка, Шелухин.

В кін. 19 ст. (до 1900), 1912-14, 1917-19 у квартирі № 14 проживав Прокопо­вич В'ячеслав Костянтинович (1881 -1942) - історик, публіцист, педагог, громадсько-політичний діяч.

Народився в Києві в сім'ї священика. Закінчив історико-філологічний факультет Київ­ського університету (1904), викладав історію у київських гімназіях, в 1909-14 -у приватній гімназії А. Жекуліної, звідки був звільнений за «україно­фільські» погляди, висловлені ним у доповіді на Всеросійському педаго­гічному з'їзді 1913 у Санкт-Петербур­зі. У кін. жовтня 1914 був обраний бібліотекарем Київського художньо-промислового і наукового музею. В 1911-14 редактор педагогічного жур­налу «Світло», співпрацював і в інших українських періодичних виданнях.

З 1905 член Української радикально-демократичної партій, з 1908 - Товари­ства українських поступовців (ТУП). Один із засновників Української Цент­ральної Ради в березні 1917, від якої 9 березня 1917 делегований гласним до Київської губернської земської управи, 15 березня рекомендований до складу Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій як представник Таращанського повіту. Учасник з'їздів ТУП 1917, одна з фракцій якого утворила Союз українських автономістів-федералістів, обраний до Тимчасового ЦК Союзу, перетвореного у червні того ж року на Українську партію соціалістів-федералістів, член її ЦК. У квітні 1917 брав участь у Всеукраїнському націо­нальному конгресі, на якому делегова­ний до нового складу УЦР, з 8 квітня член її Комітету.

У червні входив до складу комісії з реорганізації Комітету УЦР у Малу Раду, в якій представляв фракцію УПСФ. У січні-квітні 1918 міністр народної освіти, доклав зусиль до українізації вищих шкіл. 27 квітня разом з іншими членами УПСФ вий­шов зі складу уряду. Після гетьман­ського перевороту займався педаго­гічною діяльністю. У травні-жовтні 1918 член політичної комісії україн­ської мирної делегації на переговорах з більшовицькою Росією. У травні 1920 призначений міністром освіти УНР. З 1920 - на еміграції в Польщі, Франції, близький співробітник Головного ота­мана УНР С. Петлюри. У 1924-39 голо­ва Ради міністрів, 1939-40 заступник голови Директорії та Головного отама­на УНР. 1925-39 редагував часопис «Тризуб» у Парижі. Автор наукових досліджень з історії Києва та сфра­гістики.

Проживав також на сучасних вулицях Володимирській, 42; Б. Хмель­ницького, 50; Саксаганського, 117; пров. Георгіївському, 1 (будинок не зберігся).