60, Садиба міська, в якій проживав Миклухо-Маклай, містилася редакція газети „Киевская старина”

Саксаганського, 60
Історична довідка:

 Первісну забудову ді­лянки складав невеликий двоповерхо­вий цегляний житловий будинок на узвишші. Значна розбудова садиби відбулася 1890 на замовлення тогочас­ного власника — відставного полков­ника В. Маслова. За проектом арх. М. Казанського до старого будинку (№ 60-б) з правого боку було долучено двоповерховий об'єм, завершений не­великою надбудовою з однокімнатним приміщенням, яку вінчала шатрова ба­ня (втрачена). Одночасно за його ж проектом на червоній лінії вулиці зве­дено двоповерховий цегляний будинок з мезоніном, який за радянських часів був перетворений на триповерховий (№ 60). Фасади будинку лаконічно декоровано із застосуванням цегляного мурування й розчленовано лопатками. Внаслідок спорудження у повоєнні роки житлового п'ятиповерхового бу­динку № 60-а, який частково зайняв територію садиби, рельєф ділянки змі­нено, історичну забудову відокремлено підпірною стіною.

Після смерті В. Маслова садибу успад­кувала його дочка Марія — дружина Миклухи-Маклая Михайла Миколайо­вича (1856—1927) — гірничого інжене­ра, дослідника надр України, укладача карт корисних копалин, члена Київ­ського відділення Російського техніч­ного товариства. Молодший брат ви­датного мандрівника-етнографа М. Миклухи-Маклая. Після смерті дружини у 1915 став власником садиби. Мешкав на другому поверсі будинку № 60-б. До 1923 жив у Києві або в родинному маєтку в Малині (тепер Житомирської обл.), де був земським діячем. З 1923 — у Петрограді (Ленінграді).

В 2-й пол. 1901 — на поч. 1903 в садибі містилася редакція часопису «Киевская старина» — єдиного на той час легаль­ного українознавчого видання в країні, неофіційного органу київської Старої Громади, члени якої фінансували ви­трати на нього й співпрацювали в журналі майже безоплатно. Члени Громади збиралися в редакції для обговорення проблем видання, матеріалів до наступ­них номерів тощо. З побудовою старогромадівцями Троїцького народного будинку (на сучасній вул. Червоноармійській, 53) до нього було перенесено й редакцію журналу.

У зазначені роки в журналі було опуб­ліковано дослідження, розвідки, но­татки, повідомлення, твори Д. Багалія, М. Біляшівського, М. Василенка, В.       Винниченка, Б. Грінченка, В. Доманицького, О. Кобилянської, О. Лазарев­ського, О. Левицького, В. Липківського, Ф. Матушевського, Панаса Мирного, Н. Мовчанівського, І. Павловського, М. Петрова, Олени Пчілки, О. Сластіона, В. Хвойки, Л. Яновської та ін.

З 1893 редактором, з 1902 і видавцем журналу був Науменко Володимир Павлович (1852—1919) — філолог, істо­рик, педагог, громадський діяч. У цей час викладав російську словесність у Володимирському кадетському корпу­сі, Фундуклеївській жіночій гімназії, Другій чоловічій гімназії. Член Старої Громади (з 1875), на поч. 20 ст. її фак­тичний голова, пожертвував значні кошти на утримання «Киевской стари­ни». Голова Київського товариства гра­мотності (1897—1907). Мешкав на вул. Тарасівській, 5, з 1903 — на вул. Саксаганського, 59-б.

Тепер у будинку № 60 салон краси, № 60-б займає державна установа.

 

 

 

Дата побудови
кін.ХІХ- поч.ХХ ст.
Охоронний номер
б/н
№ та дата рішення про взяття під охорону

Наказ Управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища від 30.12.2002 № 213

Є наступні зміни на фасаді
Кондиціонери, Великі вивіски комерційних установ
Текстовий опис стану пам'ятки

У будівлі міститься Українська пожежно-страхова компанія

Відповідальний волонтер
Олена Оксенич
Дата створення
21.06.2013