Житловий будинок 1888—90, в якому проживав Максимович М. І.

Б. Хмельницького, 46
Історична довідка:

Двоповерховий з напівпідвалом, муро­ваний, у плані прямокутний, з сильно винесеним об'ємом вестибуля, пов'яза­ного з одномаршовими сходами. Особ­ливістю планування є розподільні холи та сходи, в які виходять поперечні ко­ридори та двері кімнат.

Чоловий фасад асиметричний, виріше­ний у стилі неоренесанс. Вхід з лівого боку виділено ризалітом значного ви­носу, увінчаним аттиком зі слуховим вікном. Дві віконні осі з протилежного боку фасаду фланковано лопатками й акцентовано парапетом у огородженні даху. По вертикалі фасад членують профільовані карнизи — міжповерхо­вий з низкою сухариків і підвіконний, завершує стіну профільований карниз на уступчастих кронштейнах. Прямо­кутні віконні прорізи облямовано лиштвами: пласкими на першому по­версі, профільованими на другому. Пластику стіни визначають рустовані наріжжя ризаліту, горизонтальне рус­тування міжвіконних простінків пер­шого поверху, пілястри з капітелями коринфського ордера в оформленні вхідного порталу та аттика, лопатки з поясками, горизонтальні сандрики на кронштейнах над вікнами другого по­верху, підвіконні фільонки, ліплені гірлянди.

У приміщеннях вестибуля та сходової клітки фрагментарно збереглися ке­рамічні та мозаїчні підлоги, ліплення плафонів; у кімнатах другого поверху падуги, камін.

Будівля — зразок міського особняка у стилі неоренесанс.

1902 в будинку проживав Мак­симович Микола Іванович (1855—1928)

— інженер-гідротехнік і будівель­ник; випускник Санкт-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення (1878); начальник Варшавського округу шляхів сполучення (з 1902), начальник управління Міністерства шляхів сполу­чень Російської імперії (з 1906). Був одружений з дочкою М. Хрякова — власника торгового дому, що торгував збіжжям та хлібопродуктами, голови Київського біржового комітету (1859), гласного Київської міської думи, одного з ініціаторів створення Товари­ства взаємного кредиту.

У 1870—90-х рр. займав посаду інспек­тора Дніпровського судноплавства, на­чальником Управління внутрішніх вод­них шляхів та шосейних доріг. Керував роботами з регулювання русла Дніпра й Десни. 1895—97 керував проектуван­ням і будівництвом київської річкової гавані, яка остаточно вирішила пробле­му вантажно-транспортного забезпе­чення міста водним шляхом. 1899—професор кафедри будівельно­го мистецтва Київського політехнічно­го інституту.

Був автором унікальної за повнотою інформації праці «Дніпро та його ба­сейн» (К., 1901; у 2-х т.). Загалом видав бл. 50 друкованих праць з гідротехніки. За звід матеріалів з вивчення режиму Дніпра був удостоєний Золотої медалі на Всесвітній виставці в Парижі (1900). У 1887 став одним із фундаторів, 1895—1902 — командир Київського яхт-клубу, що започаткував розвиток водного спорту в місті. Не раз брав участь в аматорських українських вис­тавах, виступав у хорі під орудою ком­позитора М. Лисенка.

Повернувся до Києва 1919, голова гідрологічної секції ВУАН, професор КПІ та Київського інституту народно­го господарства. У цей період жив за адресою: вул. Леонтовича, 6, квар­тира № 2.

З 1914 в особняку містилося правління Південно-Російського товариства за­охочення землеробства та сільської промисловості (раніше діяло на вул. Пушкінській, 28; див. ст. 459.25); у 30-х рр. — Центральна агрохі­мічна лабораторія Наркомзему УСРР, сільськогосподарські та контрольно-насіннєві лабораторії, канцелярія, лабо­раторія та бібліотека заповідника «Конча-Заспа»; з переведенням столиці України в Київ у 1934 і до початку війни — Інститут соціалістичного зем­леробства, редакції газет «Вісті» та «Шахіст».

Тепер у будинку містяться Український інститут підвищення кваліфікації пра­цівників телебачення, радіомовлення та преси, дитяча поліклініка, ресторан [1848].

 

 

Дата створення
26.06.2013