Особняк 1894, в якому проживали Артинов М. Г., Любченко П. П., Образцов В. П.

Б. Хмельницького, 60
Історична довідка:

Первісно одноповерховий, з мезоніном над лівою частиною об'єму. Другий повний поверх добудовано, ймовірно, за проектом арх. М. Артинова в неоросійському стилі з завершенням приземкуватою вежкою. Первісне планування змінено у зв'язку з пристосуванням будівлі під НДІ гігієни харчування. Двоповерховий з підвалом, мурований, тинькований, пофарбований, у плані прямокутний, з центральним тильним ризалітом і проїздом у двір вздовж східного торця. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. У центрі плану розміщено клітку тримаршових парадних сходів, перекриту скляним ліхтарем. Перекриття пласкі. Дах двосхилий. Оформлений у неоросійському стилі. Композиція чолового фасаду асиметрична. З лівого боку над арковим отвором проїзду прямокутний у плані підвищений еркер завершено високим пірамідальним дахом. З протилежного боку композицію врівноважує глухий аттик, що є основою для бані складної форми. Фасад членують міжповерховий і вінцевий карнизи з дентикулами, підвіконні профільовані гурти, гурт над вікнами першого поверху, що підкреслює аркатурний фриз. Зміщений ліворуч від центру портал головного входу завершує трикутний щипець. У насиченому, дещо роздрібненому декорі використано характерні для нео- російського стилю елементи — ширінки, кокошники, поребрик, балясини. Автентичні металеві стулки воріт і вигнуті ґрати півкруглого балкона еркера доповнюють декоративне оформлення фасаду.
Будинок — цінний зразок архітектури кін. 19 ст. у неоросійському стилі.
У кін. 19 ст. — на поч. 1900-х рр. в особняку проживав Артинов Михайло Григорович (1853—1913) — цивільний інженер. У 1890—1900-х рр. спроектував низку значних споруд у Києві, у т. ч. Дитячу лікарню Товариства надання допомоги хворим дітям (1897—98; нині вул. Воровського, 20), амбулаторію при Лікарні для чорноробів (1899—1901; нині вул. Косіора, 28/1), житловий будинок на вул. Пушкінській, 45 (1899—1901), Лук'янівський народний будинок (1900—02; нині вул. Дегтерьовська, 5). Для художнього оздоблення своїх будівель використовував переважно нео-російський стиль, що імітував московсько-ярославську архітектуру 16—17 ст.
1934—37 в особняку мешкав Любченко Панас Петрович (1897—1937) — партійний та державний діяч УСРР; секретар ЦК КП(б)У (1927—34).
У період проживання за цією адресою голова Раднаркому УСРР (квітень 1934 — серпень 1937), член Політбюро ЦК КП(б)У (з 1934). Проводив офіційний внутрішньополітичний курс партії, найбільше займався проблемами, пов'язаними з переведенням столиці України з Харкова до Києва, розробкою проекту Конституції УРСР, затвер-дженою 30 січня 1937 Надзвичайним ХІУ Українським з'їздом Рад, колективізацією і примусовим стяганням хліба з українського села, що спричинило голод 1933. Як громадський обвинувач від Всеукраїнської центральної ради профспілок виступив 1930 на про-цесі Спілки визволення України. На пленумі ЦК КП(б)У 29—30 серпня 1937 було розглянуто санкціоноване Й. Сталіним питання «Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв'язок з цією організацією Любченка П. П.». Під час перерви між засіданнями пленуму 30 серпня, на якому П. Любченко заперечував висунуті обвинувачення, він застрелив у цьому будинку (за іншими даними — на дачі на Сирці) свою дружину і застрелився сам (поширена й інша версія, за якою він був вбитий агентами НКВС). Рішення пленуму про зняття з посади і передачу справи у НКВС було ухвалено за його відсутності. У 1960-х реабілітований.
1909—20 особняком володів і проживав у ньому Образцов Василь Парменович (1849—1920) — лікар-терапевт, доктор медицини (з 1890), засновник київської терапевтичної школи.
Під час проживання в будинку — професор і завідувач кафедри факультетської терапії та клініки при ній Київського університету (1904—18), 1918—20 — позаштатний професор. Голова Товариства київських лікарів (1917—20). Досліджував хвороби серцево-судинної системи й органів шлунково-кишкового тракту. 1910 у журналі «Русский врач» вперше в історії медицини описав клінічну картину інфаркту міокарду на підставі спостережень, проведених спільно з М. Стражеском. Виховав цілу плеяду талановитих лікарів-терапевтів, серед яких — акад. АН СРСР та АН УРСР М. Стражеско, акад. АН УРСР М. Губергріц, проф. Ф. Удінцев.

Суворої зими 1920, проживаючи в неопалюваній квартирі, захворів на запалення легень і помер у приватній лікарні, що розташовувалась у пров. Георгіївському. Похований на Лук'янів- ському цвинтарі.
Проживав раніше за адресами: вул. Во- лодимирська, 34; вул. Ярославів Вал, 5. Тепер будинок займає Центральне консульство Республіки Польща [1860]. Іл. див. с. 1779. Михайло Кальницкий, Володимир Хромченков.
Садиба 1897—98, в якій містилася Жіноча гімназія Крюгер К. А., де працювали Зіньківський В. В., Тарнавський П. І., Форш О. Д. (архіт., іст.). Вул. Б. Хмельницького, 44, 44-б, 44-в. До перенумерації домоволодінь по Києву мала № 44—46. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 44) і двох споруджених одночасно з ним житлових флігелів на бічних межах ділянки (№ 44-б і 44-в). Первісна забудова садиби на межі з вулицею була малоповерховою, дерев'яною. Тильна частина ділянки з великим садом розташовувалася на схилах Афанасіївського яру. До 1896 належала вдові священика Г. Горянській, потім — київському купцеві М. Шампаньєру, на замовлення якого зведено наявні споруди. Автор проекту забудови — арх. А.-Ф. Краусс.
1899 садиба перейшла у власність князя Є. Трубецького — відомого громадського діяча, професора юридичного факультету Київського університету по кафедрі енциклопедії та історії філософського права. Садибні будівлі використовувались як прибуткові — тут містилися комфортабельні житлові квартири, магазини, жіноча гімназія з пансіоном К. Крюгер. Головний будинок (№44).
Первісне секційне планування змінено. Чотириповерховий з підвалом, мурований, у плані прямокутний, з центральним тильним ризалітом. Односекцій- ний, планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Двомаршові парадні та чорні сходи розміщено на центральній поперечній осі плану. Перекриття пласкі. Дах двосхилий, покрівля бляшана.
В оформленні чолового фасаду використано мотиви стилю ренесанс. Композиція симетрична відносно центральної осі, яку, як і бічні вісі фасаду, розкрі- повано. Розкріповки фланковано лопатками другого, пілястрами третього, тричвертєвими колонами четвертого поверхів, завершено трикутними фронтонами, на рівні даху акцентовано римськими банями з ліхтариками й шпилями. Фасад членують міжповерхові карнизні гурти, завершує профільований карниз з орнаментальним фризом. Віконні прорізи другого і третього поверхів прямокутні, обрамлені профільованими лиштвами, розмежовані лопатками у простінках, на верхньому поверсі — з півциркульними перемичками в обрамленні профільованих архівольтів, прикрашені рельєфними замковими каменями, відокремлені тричвертєвими колонами. Стіну першого поверху прорізано широкими вітринами, прямокутний отвір проїзду — у лівій розкріповці, отвір головного входу — на центральній осі. Різноманітний декор і скульптура в оформленні розкріповок на верхньому поверсі створюють м'яку пластику фасаду з насиченим світлотіньовим моделюванням.
В інтер'єрах збереглися ліплені карнизи, гурти, розетки стель.
Будівля — виразний зразок прибуткового будинку, її динамічний силует активно формує образ забудови вулиці. Флігель (№ 44-б). Вздовж межі з садибою № 42. Запроектовану центральну півсферичну баню зі шпилем не реалізовано. Первісне планування змінено.
Триповерховий з напівпідвалом, мурований, тинькований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі. Дах двосхилий з бляшаною покрівлею.
Композиція чолового фасаду симетрично-осьова, підкреслена центральною розкріповкою, увінчаною фігурним фронтоном з круглим вікном та веж- кою з лускатою бляшаною покрівлею. Розкріповку прорізано вікном сходової клітки з підковоподібною арковою перемичкою. Заповнення прорізу багато дільне, вітражного типу з віяльним завершенням. На центральній осі на рівні першого—другого поверхів — прямокутний отвір входу з багатодільною фрамугою, фланкованою тричвертєвими колонами. Над вікном — фільонка з геометричним орнаментом. Прямокутні віконні прорізи першого та другого поверхів відокремлено лопатками, на другому поверсі прикрашено підвіконними фільонками з рослинним орнаментом. Віконні прорізи третього поверху з підковоподібними перемичками фланковано тричвертєвими колонами.
Флігель (№ 44-в). На межі з садибою № 46. Первісно на першому та другому поверхах містилося по одній квартирі. Планування змінено. Двоповерховий з напівпідвалом, мурований, пофарбований, у плані прямокутний, односекційний. Двомаршові сходи розміщено на центральній поздовжній осі плану. Планування коридорного типу. Перекриття пласкі. Дах чотирисхилий, покрівля бляшана. Чоловий п'ятиосьовий фасад звернено у бік вулиці. Композиція симетрична
відносно центральної осі, яку виділено розкріповкою з лучковим завершеням і фігурним аттиком з круглим горищним вікном та нижньою частиною вінцевого шпиля. У розкріповці — отвір входу з прямокутною фрамугою та віконний проріз сходової клітки з підковоподібною арковою перемичкою, які фланкують тричвертєві колони на рівні першого і другого поверхів. Заповнення прорізу багатодільне, вітражного типу. Вікно акцентовано широким архі-вольтом, поле якого прикрашено розетками. Композиція бічного фасаду ритмічна. Фасади завершує профільований карниз, доповнений смугою зубчи- кового орнаменту, міжповерховий карниз аналогічний.
Віконні прорізи першого поверху прямокутні, підкреслені підвіконними фільонками. Простінки оформлено гуртами, наріжжя будинку — лопатками. Прямокутні віконні прорізи другого поверху фланковано тричвертєвими колонами, акцентовано підковоподібними архівольтами, під якими вміщено композиції з рослинного орнаменту.
Флігелі — складові елементи одночасової забудови типової київської садиби. Садиба — зразок цілісного архітектурного комплексу в характерних для творчої манери А.-Ф. Краусса ренесансно-барокових формах, що зберіг структуру міської садиби межі 19—20 ст.
На поч. 20 ст. третій—четвертий поверхи головного будинку (№ 44) займала Жіноча гімназія К. Крюгер.
На поч. 1910-х рр. у гімназії викладав педагогіку Зіньківський Василь Васильович (1881—1962) — філософ, психолог, педагог, державний діяч, приват- доцент (з 1912) і професор (з 1915) Київського університету, міністр ісповідань Української Держави (1918).
У ці роки — голова Київського релігійно-філософського товариства (з 1907), київського Фребелівського товариства сприяння освіті (засноване 1908).
У 1900—10-х рр. законовчителем гімназії працював Тарнавський Петро Іванович (1873—1938) — священик, єпископ УАПЦ (1923—24, 1927—31) і «Діяльно-Христової церкви» (1924—27); репресований, розстріляний.
У цей період — також викладач Київської духовної академії (до 1916).
В кін. 1900-х рр. у гімназії викладала малювання, в кін. 1910-х — на поч. 20-х рр. працювала в молодших класах Форш Ольга Дмитрівна (1873—1961) — письменниця.
З 1919 працювала також у київському видавництві «Всеиздат». На поч.
20-х рр. переїхала в Петроград.
Тепер у будинках містяться установи [1861]. 

Дата створення
26.06.2013