На просторій садибі з садом, орієнтований до вулиці головним фасадом. Двоповерховий цегляний тинькований з напівпідвалом у плані прямокутний, з ризалітами по осях головного і дворового фасадів. Перекриття плоскі у напівпідвалі та вестибулі – склепінчасті. Декор цегляний стриманий, в стилі неоренесанс. Чоловий фасад на тринадцять віконних осей при крашено безордерними пілястрами, міжповерховими тягами і розвиненим карнизом. Головну увагу зосереджено на тривіконному ризаліті з балконом над дверима парадного входу, аркатурному пояску, що увінчує карниз, аттику з ліпними вставками розробленими в дусі «трофеїв» – античних «марсових» (бога війни) обладунків, вміщених у верхній частині пілястрів та у центрі тика з напівкруглим завершенням. Чотирисхилий дах під бляхою огороджено металевими кованими ґратами на цегляних тумбах. Центральний та бічний балкони мають характерну київську ковану огорожу виконану в дусі арабеск. В інтер’єрах частково збереглося первісне оздоблення – ліпні карнизи, розетки, вестибуль прикрашають високі вертикальні опалювальні радіатори художнього чавунного лиття. Від вул. М. Грушевського садибу відокремлює старовинна, теж характерна для Києва металева огорожа виготовлена з круглого сталевого прутка у вигляді ланок прясел, навішаних на круглі сталеві стовпчики з навершями. Прясла мають два яруси нижній – суцільного навкісного плетіння, верхній – витягнутого плетіння з рядом вічок угорі. Наприкінці 19 ст. таку огорожу мали всі київські сквери й сади над Дніпром. До широкого курдонера засадженого старезними каштанами, ведуть два парадні в’їзди з цегляними пілонами, що фланкують курдонер. Отвори в пілонах огорожі закривають ковані ґрат часті хвіртки, між пілонами – ковані, художньої роботи стулки брами. У проїздах збереглися гранітні обмежувальні тумби з карбованими торцями. В саду чимало старих груш та інших дерев – ровесників особняка. В останні десятиріччя садиба значно зменшена за рахунок пересування паркану праворуч – колишнім Будинком офіцерів, ліворуч – при спорудженні житлових будинків на вул. М. Грушевського, 34 та 34-а. Ще після 2-і світової війни площа садиби дорівнювала 4 га, включаючи й ставок (тепер на його місці стадіон заводу «Арсенал»).
Особняк разом із садибою являє великий інтерес як зразок садибної забудови Липок кін. 19 – поч. 20 ст. Споруджений для командувача військ Київського військового округу (у 1889 – 1903) генерал-ад’ютанта, генерала від інфантерії Драгомирова Михайла Івановича (1830 – 1905). Зайнявши 1897 р. посаду київського, подільського та волинського генерал-губернатора, продовжував жити саме в цьому особняку. Відомий як українофіл, прихильник В. Антоновича й П. Житецького, підтримував український театр, друкування українських книжок. Був членом кількох наукових товариств. З 1903 р. – член Державної Ради.
Тут проживав також наступник М. Драгомирова на посаді командувача військ КВО (1904 – 1908), генерал від кавалерії Сухомлинов Володимир Олександрович (1848 – 1926). У цій садибі він влаштував ставок у яру, площею бл. 1 га, з острівцем та павільйонами. Пізніше у будинку мешкали воєначальники: у 1935 – 37 рр. – командувач військ Київського (Українського) військового округу, командарм 1-го рангу Якір Йона Еммануїлович (1896 – 1937); у той же період жив і заступник, з 1935 р. – командувач військ Харківського військового округу, командарм 2-го рангу Дубовий Іван Наумович (1896 – 1938); з травня 1937 до січня 1938 р. – командувач військ Київського військового округу, командарм 1-го рангу Федько Іван Федорович (1897 – 1939); усі троє загинули в сталінських катівнях. З лютого 1938 до травня 1940 р. тут жив командувач військ Київського особливого військового округу (КОВО), генерал-полковник Тимошенко Семен Костянтинович (1895 – 1970); з травня 1940 до лютого 1941 р. – командувач КОВО, генерал-полковник Жуков Георгій Костянтинович (1896 – 1974); з лютого до червня 1941 р. – командувач КОВО, з початком війни – командувач військ Південно-Західного фронту, генерал-полковник Кирпонос Михайло Петрович (1892 – 1941). У 1944 – 65 рр. тут містився Палац піонерів та школярів, у 1965 – 92 рр. – Українське товариство дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами. З 1993 р. – Посольство Китайської Народної Республіки. [437].