Велика Васильківська вулиця — вулиця в Шевченківському, Печерському та Голосіївському районах міста Києва, місцевість Нова Забудова. Пролягає від Бессарабської площі і бульвару Тараса Шевченка до Либідської площі і бульвару Дружби народів.

Історичну назву вулиці відновлено 2014 року.

ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА ВУЛИЦЯ, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Простягається від пл. Бессарабської і вул. Хрещатик, як її природне продовження, до пл. Либідської і бульв. Дружби народів. Прилучаються вул. Рогнідинська, пл. Л. Толстого, перетинають її вулиці Саксаганського, Жилянська, Фізкультури, Димитрова, І. Федорова, пров. Горького, вулиці Лабораторна, Щорса, Володимиро-Либідська, Тельмана, Тверська, Ковпака, Любченка та І. Кудрі.

Ідея освоєння долини р. Либідь закладена в генеральному плані Києва, розробленому арх. А. Меленським на поч. 19 ст. Первісна забудова території району, де розплановано вулицю (т. зв. Либідська частина), почалася, згідно з планом Києва 1837, що визначив на наступні роки архітектурно-планувальний розвиток міста в південно-західному напрямку. Либідська місцевість була майже не заселена. На пл. Бессарабській стояла «застава», тобто тут, власне, кінчалося місто, а далі тягнувся піщаний, незабрукований поштовий тракт на Васильків. Вул. Велика Васильківська прокладалася в напрямку цього давнього шляху, звідси її назва. Забудова вулиці серед. 19 ст. була характерною для київських околиць, складалася з одно-, двоповерхових, переважно дерев'яних будинків, оточених великими дворами, садами, городами. За планом 1861, вулиця належала ще до 3-го розряду, на ній дозволялося зводити дерев'яні малоповерхові будинки. Тут мешкали переважно незаможні верстви населення, відставні солдати та дрібні чиновники, яких переселили сюди з території Київської фортеці на Печерську. На головній вулиці району — Великій Васильківській розміщувалися три торговельні площі — Троїцька, Кінна, Новостроєнська (або Володимирська). На пл. Троїцькій (поблизу сучасного Спортивного комплексу «Олімпійський») 1859 було споруджено дерев'яну церкву Святої Трійці за проектом арх. І. Мічуріна (розібрано 1970). У 2-й пол. ст. на основі прямокутної вуличної мережі тут склався район «Новоє Строєніє». На пл. Кінній біля перетину з вул. І. Федорова (колишня Поліцейська) до 1890-х рр. відбувалися кінні ярмарки. На пл. Новостроєнській (в районі палацу «Україна») до 1930 стояла дерев'яна церква св. Володимира, яку 1835 перенесли сюди з вул. Московської на Печерську.
На межі 19—20 ст. колишня поштова траса перетворилася поступово на жваву торговельну магістраль, на якій споруджувалися великі капітальні житлові будинки, що відображали стильову розмаїтість архітектури періоду еклектики та модерну. 1898 запровадили нову нумерацію будівель, яка відповідає сучасній. У цей час тут споруджено Миколаївський костьол (1899—1909, арх. В. Городецький) у формах середньовічної французької готики, який домінує й досі серед довколишньої забудови, Четверту чоловічу гімназію (№ 96, 1897—98), Троїцький народний будинок (№ 53, 1901—02). Водночас протягом 1897—1902 на частині пл. Кінної поряд із гімназією було влаштовано новий сквер з фонтаном, що зберігся до наших днів.
Пл. Троїцька 1897 й 1913 обрана місцем проведення Всеросійських сільськогосподарської і промислової виставок, які мали неабияке значення для економічного розвитку України. Під час виставок на площі спорудили понад 30 павільйонів та інших об'єктів. Художнім оформленням промислової виставки 1913 керував інж. Ф. Вишинський за участю архітекторів В. Городецького, М. Шехоніна та ін. Усі головні павільйони було вирішено у стилі неокласицизм. По закінченні виставки більшість об'єктів поступово розібрано. Від колишніх споруд виставки дотепер зберігся лише павільйон учбового відділу (вул. Жилянська, 1).
Після встановлення радянської влади в глибині площі влаштували «Червоний стадіон», у колишньому павільйоні торговельно-промислового і ремісничого відділів на розі з вул. Совською (тепер Димитрова) відкрили критий ринок (будівлю розібрано 1977).
Наприкінці вулиці в районі теперішньої пл. Либідської на поч. 20 ст. містилися Васильківська водогінна насосна станція (1908), міська скотобійня (вздовж вул. Боєнської, тепер — І. Куд- рі), кілька цегельних заводів.
З перенесенням столиці України з Харкова до Києва передбачалося здійснити реконструкцію вулиці, яка є продовженням центральної артерії Києва — вул. Хрещатик, забудувати її переважно п'ятиповерховими спорудами, знести малоповерхову забудову. Однак повністю план перебудови не був здійснений. 1937—41 на місці невеликого «Чер-воного стадіону» за проектом арх. М. Гречини споруджено комплекс Центрального республіканського стадіону, який реконструйовано у 1966—67 і 80. Після звільнення Києва від гітлерівської окупації дуже гостро постало житлове питання, оскільки 40 відсотків житлового фонду міста було зруйновано. За новим генпланом Києва 1946-47 з перспективою на 15—20 років на вул. Червоноармійській почалося зведення великих багатоповерхових житлових будинків. 1952 відкрито великий тризальний кінотеатр «Київ» (№ 19, арх. О. Тацій). 1970 споруджено палац «Україна» (архітектори І. Вайнер, П. Жилицький, Є. Маринченко), що тепер має статус Національного і відіграє роль одного з провідних центрів громадсько-політичного, державного і культурного життя України.
Історична забудова представлена переважно багатоповерховими житловими будинками кін. 19 — поч. 20 ст. Пам'ятки архітектури: № 6 (радянський ретроспективізм, архітектори А. Добровольський, О. Малиновський), № 8 (зразок повоєнної забудови); № 10, 10-б (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 12 (історизм, арх. В. Ніколаєв), № 13/1 (історизм), № 14 (модерн, арх. П. Сватковський), № 16 (радянський ретроспективізм, арх. В. Єлізаров та ін.), № 17, 17-б (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 18 (цегляний стиль, арх. А. Трахтенберг, інж. В. Максимов), № 21 (історизм), садиба № 23 (радянський ретроспективізм), № 23-в, вул. Ш. Руставелі, (історизм, арх. В. Ніколаєв), № 24/1 (радянський ретроспективізм, архітектори Б. Приймак, В. Поліщук), № 25 (історизм, арх. В. Городецький), № 26 (модерн), № 27 (модерн з елементами конструктивізму), № 28 (історизм), № 29 (радянський ретроспективізм, арх. Г. Копоровський), № 32-а, 32-б (історизм), № 33 (історизм), № 34 (історизм), № 35 (історизм, архітектори Я.-Ф. Вольман, М. Казанський), № 36 (радянський ретроспективізм, архітектори А. Добровольський, О. Малиновський, за участю С. Шпільта), садиба № 38, 38-б (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 39-б (історизм, арх. П. Тустановський), № 40 (модерн), № 41 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 42 (конструктивізм, арх. В. Анащенко), № 43/16 (модерн), № 44 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 46 (модерн), № 48 (радянський ретроспективізм, арх. А. Добровольський за участю А. Косенка), № 50/23 (модерн); № 53 (історизм, арх. Г. Антоновський), № 56 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 60/5 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 63 (історизм), № 65 (радянський ретроспективізм), № 66—68 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 67 (радянський ретроспективізм, архітектори Г. Головко, А. Косенко), № 69 (радянський ретроспективізм), № 71/6 (радянський ретроспективізм), № 90 (радянський ретроспективізм, архітектори В. Єлізаров, Я. Красний, М. Голод), № 92 (радянський ретроспективізм), № 96 (історизм, арх. М. Чекмарьов), № 98 (модерн, арх. Є. Єрмаков), № 106 (модерн), № 108 (конструктивізм зі стилізованими класичними елементами, арх. В. Шехтман).
Пам'яткою історії науки і техніки є Васильківська водогінна станція — № 137. Кінотеатр «Київ» (№ 19) є зразком громадської споруди 1950-х рр., відкриття якого стало помітною подією в житті міста.
Визначною пам'яткою архітектури та історії спорту є Центральний республіканський стадіон (тепер «Олімпійський»), першу чергу якого зведено напередодні Великої Вітчизняної війни (керівник — арх. М. Гречина).
На вулиці проживали відомі історичні діячі. В будинку № 6 — письменники Д. Бобир, Остап Вишня, П. Воронько, Ю. Дольд - Михайлик, В. Козаченко, Кондратенко, І. Ле, М. Нагнибіда, С. Олійник, С. Скляренко, Л. Смілянський, А. Хижняк, літературознавець Засенко; в садибі № 10 — лікар Г. Бурвассер, тут же містилась його приватна клініка; в будинку № 12 — відомий кондитер Б.-О. Семадені; № 12-б — скульптор і кінорежисер І. Кавалерідзе, художники В. Литвиненко і В. Овчинников; в № 14 — письменник Г. Донець; в № 21 — майбутній гетьман України П. Скоропадський; в № 30 — письменник І. Бабель; в № 35 — математик, професор Університету св. Володимира П. Покровський; в № 43/16 — єврейський політичний діяч Б. Борохов; в № 46 — художниця Т. Яблонська; в № 85/87 — художник В. Агранов, актор О. Ануров, композитор В. Гомоляка, актриса В.Предаєвич; в № 90 — лікар, учений, письменник М. Амосов; в № 102 — художник Ф. Коновалюк; в № 134 — живописець П. Сабадиш, актор А. Шестопалов; в № 145/1 — артист А. Сова. Визначною пам'яткою історії є Троїцький народний будинок, в якому діяло Київське товариство грамотності, містилися Олімпійський комітет Всеросійської олімпіади 1913, Український військовий клуб ім. П. Полуботка, функціонували у різний час перший український стаціонарний театр М. Садовського, Український національний театр, Народний театр під керівництвом П. Саксаганського, Перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченка, Театр ім. М. Заньковецької, Київський театр музичної комедії (тепер — Київський державний академічний театр оперети). З ними пов'язана діяльність багатьох відомих діячів науки і культури, військових, громадських, державних діячів.
В будинку № 8 працював перший міністр меліорації і водного господарства УРСР М. Гаркуша.
В № 14 містилися редакція журналу «Українська кооперація», київський Клуб російських націоналістів.
У садибі № 23 у 1920-х рр. функціонував Київський торговельно-промисловий технікум, в якому працювали відомі вчені.
В № 25 у Київському шаховому товаристві 1916 давав сеанси шахової гри всесвітньовідомий шахіст О. Альохін, 1918-19 в садибі містилася редакція журналу «Українська кооперація», в якій працювали відомі діячі науки і громадсько-політичного життя.
У садибному будинку № 38 працювала в 1917—18 редакція газети «Южная копейка», з якою співробітничали відомі українські та російські журналісти, письменники, вчені, культурно-громадські та політичні діячі.
В № 27 у 1920-х рр. функціонували клуб і музична школа єврейської культурно-просвітницької організації «Культурна Ліга», з якими пов'язані діяльність відомих діячів науки і культури; в № 37 — ЦК «Культурної Ліги», в якій працювали відомі діячі єврейської культури.
В № 44 містилась явочна квартира Київської військової організації РСДРП, яка відіграла значну роль у подіях революції 1905—07 на території міста. В № 47 діяв Київський загальноміський ревком січневого повстання 1918, який керував збройним повстанням проти Української Центральної Ради.
В № 96 містилася Четверта чоловіча гімназія, в якій працювали і навчалися відомі діячі науки і культури.
У сквері на пл. Либідській 1967 встановлено пам'ятник чекістам (ск. В. Бородай, арх. А. Ігнащенко).
Значну частину історичної забудови вулиці втрачено. Після реконструкції 1990—2000-х рр. колишній комплекс прибуткових будинків, споруджених у кін. 19 — на поч. 20 ст. за проектом арх. А.-Ф. Краусса у стилістиці т. зв. київського ренесансу в кварталі між вулицями Червоноармійською і Басейною та пл. Бессарабською (№ 1—3), зазнав непоправних змін, що призвело до втрати його архітектурної цінності. При цьому зруйновано кілька споруд на подвір'ї, у т. ч. флігель, зведений відомим арх. В. Городецьким, і житловий будинок № 5, в якому проживали письменник Шолом-Алейхем, патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР М. Сиротинін.
В садибі № 36 жив П. Крутиков — спортсмен, дресирувальник, цирковий наїзник, засновник стаціонарного цирку в Києві (1903; містився на сучасній вул. Архітектора Городецького; будинок не зберігся). Побудував у цій садибі манеж на 200 місць і з 1890 до 1903 давав тут 2—3 рази на рік публічні вистави.
У житловому будинку № 61 в 1913—17 містилися редакція, головна контора і друкарня «Вечерней газеты», з якою співпрацювали відомі діячі культури, зокрема мистецтвознавець Є. Кузьмін, письменник О. Купрін, мистецтвознавець і архітектор- художник Г. Лукомський.
В № 113 проживав бл. 20 років директор Київського центрального архіву давніх актів, відомий культурно-громадський діяч І. Каманін.
Житловий будинок № 121, в якому проживала корифей української сцени М. Заньковецька, згорів за нез'ясованих обставин у 1984, відбудований у первісних формах 1989. Тепер у ньому міститься музей.
Вул. Червоноармійська є основною містоутворюючою віссю історичного району «Новоє Строєніє», її забудова формує художній образ центру міста і має значну історичну цінність [1947].

Фотогалерея