Володимирська

Володимирська вулиця — вулиця в Шевченківському і Голосіївському районах міста Києва, місцевості Старий Київ, Нова Забудова. Пролягає від Андріївського узвозу та Десятинної вулиці до Короленківської вулиці.

Одна з найважливіших планувальних осей центрального району Києва. Орі­єнтована з північного сходу на пів­денний захід, завдовжки бл. 2,5 км. Бере початок біля перетину Андрі­ївського узвозу і вул. Десятинної, від перехрестя з вул. Л. Толстого спуска­ється в долину р. Либідь до вул. Короленківської. З'єднує важливі історичні райони міста: Старокиївську гору з фундаментами давньоруських споруд (Десятинної церкви, князівських па­лаців) і оглядовим майданчиком парку-музею «Стародавній Київ», Софій­ську пл. з Національним заповідником «Софія Київська», Золотоворітський сквер, Театральну пл., парк ім. Т. Шев­ченка і комплекс споруд Національ­ного університету ім. Т. Шевченка. Як цілісна магістраль визначена згідно з планом Києва 1837, розробленим у зв'язку з будівництвом університету. Розпланована на місці давніх вулиць – Андріївської (між Андріївським узво­зом і стародавньою пл. Бабин Торжок та вул. Великою Житомирською), Со­фійської (між вул. Великою Житомир­ською та брамою Софійського мона­стиря), Золотої (між пл. Софійською та вул. Ярославів Вал) і прокладеної в 30-х рр. 19 ст. вул. Університетської. У той час вулиця мала дві назви – Во­лодимирська і Велика Володимирська. 1869 її відрізок від Андріївського уз­возу до Присутствених місць (№ 15) та сучасного пров. Рильського називався вул. Десятинною, далі – до вул. Л. Толстого – вул. Володимирською, від вул. Л. Толстого до вул. Фізкультури – Нижньоволодимирською. 1898 вулиці Десятинна і Володимирська поєднані під назвою вул. Велика Володимир­ська, у 1900 її з'єднали з Нижньо­володимирською в єдину вул. Володимирську.

1922–44 вулиця носила ім'я письмен­ника і громадського діяча Короленка Володимира Галактіоновича (1853–1921).

1944 вулицю названо на честь Воло­димира Святославича (?—1015) — вели­кого князя київського (з 980), який уславився тим, що завершив процес об’єднання східнослов’янських кня­зівств в єдину державу, запровадив християнство як державну релігію Ки­ївської Русі, здійснив низку реформ.

До вул. Володимирської прилуча­ються пров. Десятинний, вул. Велика Житомирська, Софійська пл., пров. Рильський, вулиці Софійська, Ірининська, Рейтарська, Малопідвальна, Про­різна, Ярославів Вал, Золотоворіт­ський проїзд, Театральна пл., вул. Б. Хмельницького, бульв. Т. Шевченка, вулиці Л. Толстого, Саксаганського, Жилянська. Композиція забудови лі­нійна, доповнена зеленими курдонерами парків, скверів, просторами площ.

Трасування і забудова вулиці скла­далися протягом тисячоліття. Почи­нається вона в межах Старокиївської гори, «міста Володимира», «міста Яро­слава». Тут напрям вул. Володимирської приблизно збігається з напрямом давньої дороги від Боричева (Андріївського) узвозу до Софійської (Батиєвої) брами «міста Володимира» (не збе­реглася, руїни розібрано у 18 ст.). Її фундаменти позначено на проїжджій частині вулиці. Під час археологічних досліджень в межах вулиці знайдено залишки дерев'яної мостової, князівських палаців, ремісничих майстерень. На Старокиївській горі відновлено фундаменти першого мурованого християнського храму давньоруської держави – Десятинної церкви, збудо­ваної 989–996 в період князювання Володимира Святославича (зруйновано монголо-татарами 1240). На її місці у 17 ст. митрополитом П. Могилою було зведено однойменний дерев'яний храм, 1828–42 за проектом арх. В. Стасова споруджено новий цегляний храм (знесено 1935). Орієнтація по червоній лінії забудови вулиці житлового бу­динку 1820-х рр. (№ 3) також свід­чить про стародавність вулиці.

У межах колишнього «міста Ярослава» вулиця пролягала повз дерев'яну Златоустівську церкву 17 ст. (стояла на місці будинку № 9 на вул. Великій Житомирській, розібрана на поч. 20 ст.), крізь давній майдан, що надало йому у плані регулярної форми (нині Софійська пл.). Далі вулиця простя­галася впродовж Поперечного валу 1679–85 Старокиївської фортеці (не збереглася) по рештках віднайденого 1833 Ірининського монастиря 11 ст. (зруйновано 1240, рештки розібрано під час прокладання вулиці; пам’ятник на її місці знесений у 1930-х рр.) до перетину із валом «міста Ярослава» 11 ст. (не зберігся) поблизу розкритих 1832 і укріплених руїн Золотих воріт. До 1850-х рр. на місці сучасного скверу перед будинком № 17 стояла дерев'яна Троїцька церква 17 ст. (не збереглася). Далі траса пролягала по незабудованих територіях, де провідного містобудів­ного значення набув корпус універ­ситету св. Володимира (1837—42, арх. В. Беретті).

У серед. 19 ст. визначилися поліфункціональний характер вулиці, її значен­ня як центральної, забудованої громад­ськими і житловими спорудами, зве­деними переважно у стилі пізнього класицизму. У цей час на ділянці між Софійською пл. і вул. Великою Жито­мирською споруджено комплекс бу­дівель для переведених з Печерська (територія сучасного Маріїнського парку) губернських установ – Присут­ствених місць (№ 15; 1854–1909, архітектори М. Іконников, К. Скаржинський, І. Штром) й Пожежного депо із Старокиївською поліцейською час­тиною (№ 13/5; серед. 19 ст.); на розі вул. Кадетської (нині Б. Хмель­ницького) – Міський театр (1852–56, арх. І. Штром; згорів 1896), на пере­тині з вул. Бульварною (нині бульв. Т. Шевченка, № 14) – корпус Першої чоловічої гімназії 11847—50, арх. О. Бе­ретті). До доби пізнього класицизму належать будинки Пансіону графині Є. Левашової (№ 54; серед. 19 ст., арх. О. Беретті), ректорату університету (№ 64, 1840-і рр.), особняк О, Беретті (№ 35, 1848). Забудова того періоду здійснювалася за садибним принципом із збереженням розривів між сусід­німи спорудами.

Внаслідок спорудження Присутствених місць утворився проїзд між Со­фійською і Михайлівською площами, названий Присутственим (з 1955 – Володимирський проїзд), будинки вздовж якого продовжують непарну нумера­цію забудови вул. Володимирської. Формування щільної периметральної забудови кварталів почалося з остан­ньої чверті 19 ст. За діючими буді­вельними правилами верхня частина вулиці належала до 1-го розряду, що передбачало зведення не нижчих за два поверхи цегляних житлових бу­динків поліпшеної архітектури. В осно­ву вирішення їхніх фасадів (переважно триповерхових) покладено притаманне добі еклектизму використання різних архітектурних стилів (готика, ренесанс, бароко, елементи давньоруської архі­тектури), що надало містобудівному середовищу різноманітного та, завдяки широкому застосуванню аттиків і дахових вежочок, мальовничого характеру. Проекти будинків створювали відомі київські архітектори: В. Ні­колаєв (№ 16, 43), Є. Єрмаков (№ 20/1, 22), В. Сичугов і О. Шіле (№ 47), О. Хойнацький (№ 45) та ін. Особливою пишністю виділявся житловий будинок з відомим кафе «Маркіз» на розі вул. Прорізної (№ 39/24; 1899–1902, арх. К. Шиман). Важливою архі­тектурною домінантою стала будівля нового Міського театру (№ 50), спо­рудженого у стилі неоренесанс за кон­курсним проектом (1897—1901, арх. В. Шрьотер).

До кін. 19 ст. здійснено брукування і благоустрій вулиці, з 1890 по ній прокладено лінію кінного, згодом – електричного трамваю. 1868 на плацу перед університетом закладено міський сад (нині парк ім. Т. Шевченка), в центрі якого було встановлено пам'ят­ник імператору Миколі І (1896, ск. М. Чижов, арх. В. Ніколаєв; знесено 1920). Утворена 1888 садова комісія впорядкувала сквери біля Золотих воріт і на Володимирському проїзді, вздовж якого у 1910-і рр. планувалося створення т. зв. Історичного шляху зі скульптурними постатями діячів дав­ньоруської доби (встановлено лише пам'ятник кн. Ользі на Михайлівській пл. – 1911, ск. І. Кавалерідзе; зне­сено 1919–23, відновлено 1996). 1888 на Софійській пл. відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому (ск. М. Микешин, арх. В. Ніколаєв).

У перші десятиліття 20 ст., що харак­теризувалися пошуками нових форм художньої виразності в архітектурі, зростанням поверховості забудови, з'являються великі житлові будинки у стилі модерн (№ 61/11, 81, 92/39); над­будовано готель «Прага» (№ 36). Збільшується число споруд громадського призначення, серед них – Київське відділення Селянського поземельного та Дворянського земельного банків у стилізованих формах давньоруської архітектури (№ 10, арх. О. Кобелєв), губернська Земська управа в модернізованих формах пізнього ренесансу (№ 33, арх. В. Щуко).

Значний внесок у формування середо­вища вулиці зробив арх. П. Альошин. Для вирішення будинків Педагогічного музею (№ 57, 1909—11) та розпочатої 1914 на розі з вул. Фундуклеївською (нині Б. Хмельницького) споруди жіно­чої гімназії св. Ольги (№ 55/15) він обрав стиль неокласицизм, вдало впи­савши їх в архітектуру будівель серед. 19ст. у т. зв. академічному кварталі (Перша чоловіча і жіноча гімназії). За його участю в тому ж стилі арх.

В. Осьмак запроектував будинок біб­ліотеки, закладений 1914 поряд із го­ловним корпусом університету (№ 62; нині НБ НАНУ). Враховуючи сусід­ство з ансамблем Софійського монастиря, при вирішенні шестиповерхо­вого будинку № 19 П. Альошин за­стосував форми українського бароко (1914; будинок зруйновано під час 2-ї світової війни). Крім культурно-освітніх установ, що займали спеціаль­но запроектовані будинки, у присто­сованих приміщеннях на вулиці в різ­ний час містилися: гімназія «Групи батьків» (№ 16), приватні гімназії (№ 40/2, 47) та інші навчальні заклади, редакції українських видань та ми­стецькі організації (№ 28, 42, 43, 78).

За винятком знесення Десятинної церк­ви та Ірининського стовпа період соціа­лістичної реконструкції не вніс до­корінних змін у забудову вулиці. 1927 дороблено й передано ВУАН будинок жіночої гімназії св. Ольги (№ 55/15).

1928 будинок губернської Земської управи (№ 33) пристосовано для прав­ління професійних спілок (Палац Пра­ці) , 1934–38 – приміщення ЦК КП(б)У, потім тут розміщувався НКВС, 1929 за­вершено будівництво Всенародної біб­ліотеки України (№ 62). 1940 за проектом арх. В. Осьмака спорудже­но ідентичний за формами корпус гуманітарних наук університету (№ 58; нині бібліотека університету), що ра­зом утворили найкращий у місті кла­сицистичний ансамбль, домінуюча роль у якому належить створеному Беретті головному університетському корпусу (№ 60). 1939 у парку пе­ред університетом відкрито пам'ят­ник Т. Шевченку (ск. М. Манізер, арх. Є. Левінсон). На колишньому київ­ському дитинці (№ 2) у спрощених класицистичних формах споруджено будинок Художньої школи (1939, арх. Й. Каракіс; з 1944 використовується історичним музеєм), на розі вул. Деся­тинної (№ 1) – двокомплектну школу-десятирічку у формах, близьких до конструктивізму (1939, арх. М. Шехонін).

У період повоєнної відбудови на ву­лиці зведено кілька житлових будин­ків, наближених за характером до історичного середовища (№ 9, 19; та ін.), влаштовано підпірний мур зі сходами до історичного музею (арх. П. Петрушенко). Органічно вписався в забудову вулиці гуртожиток студентів гірничо-будівельного технікуму, від­значений Державною премією СРСР 1950 (№ 69, архітектори А. Добро- вольський, В. Гопкало, А. Косенко).

1965 на Театральній пл. встановлено пам'ятник композитору М. Лисенку (ск. О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов). Позбавлена архітектурних оздоб, суто функціональна забудова 1960–70-х рр. Цей період представлено Будинком політосвіти Київських міськкому та обкому компартії України (1968–73, архітектори В. Гопкало, М. Песковський, М. Кульчицький; нині приміщення банку «Україна» та інших уста­нов), зведений на місці старого будин­ку № 46, де працювала Рисувальна школа М. Мурашка, і дванадцятиповерховий житловий будинок навпроти оперного театру (№ 51/53, арх. В. Гоп­кало), що дисонує з навколишньою забудовою. 1979 верхню частину Воло­димирської вул. оголошено заповідною територією, її початковий відрізок увійшов до складу історико-культурного заповідника «Стародавній Київ», створеного 1987. До святкування 1500-річчя заснування Києва зведено па­вільйон над Золотими воротами (ав­тори реконструкції – Є. Лопушинська, Висоцький, М. Холостенко) і здій­снено благоустрій скверу, в якому 1997 встановлено пам'ятник Ярославу Муд­рому (за ескізом ск. І. Кавалерідзе). 1988–89 на вулиці впорядковано і при­ведено в експозиційний стан тери­торію київського дитинця 5–13 ст. (арх. А. Милецький та ін.). 1988 здійс­нено реконструкцію оперного театру (архітектори Б. Жежерін, В. Юдін та ін.) разом з Театральною пл. У 1991 в реконструйованому будинку № 42 від­крито вестибюль станції метро «Золоті ворота». З метою збереження історич­ного середовища на заповідну терито­рію поширено практику відбудови по­дібно до первісних фасадів будинків кін. 19 – поч. 20 ст., що перебувають у поганому стані або викривлені пізні­шими перебудовами (№ 25, 32, 52/17). Зі збереженням оригінальних фасадів здійснюється реконструкція будинків № 23/27 (1870 рр., арх. Р. Тустановський), № 39/24 і 47.

Вулиця насичена пам'ятками і пам'ят­ними місцями, пов'язаними з важли­вими подіями історії Києва і всієї Укра­їни, починаючи з часів Київської Русі. 1240 через Софійську браму до міста вдерлися орди Батия. Біля Золо­тих воріт, що здавна були центральним в'їздом до міста, 1648 кияни урочисто зустрічали селянсько-козацьке військо Б. Хмельницького після перемоги над польським військом під Жовтими Водами і Корсунем.

Серед споруд Володимирської вул. є чимало пам'яток історії державного ладу, громадського, фінансово-еконо­мічного й господарського життя міста. Це передусім Софійський собор, що в давнину відігравав роль суспільно-по­літичного, релігійного і культурного центру держави. З серед. 19 - поч. 20 ст. збереглися: Присутствені місця (№ 15) – будинок Київського губернського правління, до якого входили адміні­стративні, правові й інші установи (су­дова палата, окружний суд, казначей­ство, казенна палата тощо); споруди губернської Земської управи (№ 33), Київського громадського зібрання – популярного в місті клубу ліберальної інтелігенції (№ 45), Київського відді­лення Селянського поземельного і Дворянського земельного банків (№ 10), Пожежного депо (№ 13/5) та ін.

З вулицею пов'язані важливі події доби визвольних змагань українського на­роду 1917—21, діяльність головних державних органів влади тих часів. Так, у будинку Педагогічного музею (№ 57) відбувалися засідання україн­ських партій, Центральної Ради, містив­ся перший уряд демократичної Украї­ни – Генеральний секретаріат, у січні 1919 за часів Директорії відбувся Тру­довий конгрес народів України, що проголосив об'єднання УНР із Західно­українською Народною Республікою (ЗУНР) в єдину соборну державу.

У готелі «Прага» (№ 36) у червні 1917 – липні 1918 проживав С. Петлюра – український політичний і громадський діяч, голова Директорії УНР.

У будинку № 45 у березні – квітні проходили збори «Української на­родної громади» – організації, створе­ної з ініціативи генерала П. Скоро­падського, яка підготувала державний переворот і встановлення гетьманської влади в Україні.

У будинку № 19, зведеному за про­ектом арх. П. Альошина у стилі укра­їнського бароко (не зберігся), у лю­тому 1918 працював перший україн­ський радянський уряд – Народний секретаріат.

Свідками подій Великої Вітчизняної війни 1941–45 рр. були будинки, в яких містилися: 1941 – Штаб оборони Києва (№ 24), 1941–43 – явочна квар­тира Залізничного підпільного райкому КП(б)У (№ 84); будинки № 45, де пра­цювала 1941 Культурна референтура ОУН, і № 33 (займало гестапо), де окупанти утримували заарештованих членів київського підпілля. Володимирська вул. здавна була одним із центрів наукового й культурного життя Києва. Тут розміщувався уні­верситет св. Володимира (Київський державний університет ім. Т. Шевченка, нині Національний університет ім. Т. Шевченка; № 60), численні при­ватні й державні навчальні заклади, наукові та краєзнавчі громадські об'­єднання: Українське наукове това­риство (№ 28, 42); Київське товариство охорони пам'яток старовини та мистецтва (№ 57), Київське товариство гра­мотності (№ 64) та ін.

Будинок № 54 займала Президія ВУАН (Президія АН УРСР, нині НАН Украї­ни), де працювали президенти Акаде­мії наук В. Вернадський, М. Василенко, О. Левицький, В. Липський, Д. Забо­лотний, О. Богомолець, О. Палладій та чимало видатних вчених.

У будинку № 35 містилися заклади Історичної секції ВУАН, яку очолював М. Грушевський. З Володимирською вул. пов'язана діяльність мистецьких і літературних закладів загальнонаціо­нального значення. Це передусім Місь­кий театр (Державний академічний театр опери та балету УРСР ім. Т. Шевченка, нині Національна опера України ім. Т. Шевченка, № 50), Укра­їнський клуб (№ 42), що об'єднував ви­датних діячів української культури кін. 19 – поч. 20 ст.; Рисувальна школа М. Мурашка (№ 46 – не зберігся, № 47); Київська художня школа (нині – На­ціональний музей історії України – № 2); редакції українських видань: «Літературно-наукового вісника», тижневиків «Село», «Засів» (усі – № 28), газет «Киевское слово» (№ 43), «Слово» (№ 78); видавництво «Час» (№37/29).

У будинку № 17 містилася редакція відомого друкованого органу з істо­ричного краєзнавства й українознав­ства кін. 19 – поч. 20 ст. – часопису «Киевская старина», мешкали скульп­тор Е. Сала, диригент і композитор О. Кошиць (1997 знесено, на його міс­ці заплановано будівництво готелю). Розміщені на вулиці споруди держав­них та наукових установ, навчальних, мистецьких і видавничих закладів, на­укових й культурно-просвітницьких товариств увічнюють пам'ять про бага­тьох видатних державних і громадсько-політичних діячів України. Тут пра­цювали й бували корифеї української і світової культури – Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Коцю­бинський, М. Лисенко, М. Заньковецька, М. Садовський, О. Купрін, Я. Гашек, діячі національної літератури й громадсько-політичного життя піз­нішого періоду. У житлових будинках і готелях на вул. Володимирській в різний час проживали відомі вчені: генетик І. Агол (№ 37/29), ботанік Д. Зе­ров, геолог-мінералог Є. Лазаренко, зоолог і палеонтолог І. Підоплічко, лі­сівник і грунтознавець П. Погребняк, механік Г. Савін, геофізик С. Субботін та ін. (усі – № 51/53), історик П. Клименко (№ 64), математик М. Орлов, зоолог І. Шмальгаузен (обидва — № 37/29), терапевти В. Образцов (№ 34), М. Стражеско (№ 48-а); один з перших українських авіаконструкторів і льот­чиків О. Карпека (№ 64); літератори: Я. Гашек (№ 36), В. Короленко, Г. Ко­синка (обидва – № 24-6), І. Нечуй-Левицький (№ 7), В. Чаговець (№ 42); М. Терещенко (№ 51-а), І. Еренбург (№ 40/2); фольклорист К. Квітка (№ 37/29); художники: В. Васнецов (№ 36, 42), М. Врубель, М. Нестеров (обидва – № 16), М. Глущенко, В. Касіян (оби­два – № 14/8), М. Дерегус (№ 9), В. Ко- тарбінський, Ф. Кричевський (оби­два – № 36), Г. Нарбут (№ 64), скульп­тор М. Лисенко (№ 14); архітектори: О. Беретті (№ 35), Е. Брадтман (№ 48-а), М. Іконников (№ 18), Є. Єрмаков (№ 20/1), О. Вербицький, В. Заболотний, О. Тацій, Я. Штейнберг, інж.-будівель­ник С. Колотов (усі — № 22); актори: А. Бучма, Ю. Шумський (обидва – № 14/8); театральний діяч Й. Сєтов (№ 42), композитор М. Скорульський (№ 48), колекціонер і меценат В. Тарновський (№ 42) та ін.

42 Комплекс Київського метрополітену

б/а

42 Станція метрополітену "Золоті Ворота" (мозаїки інтер"єрів)

15 Пожежне депо Старокиївської пожежні (Старокиївська поліцейська дільниця; Башта)

Велика Житомирська, 13-15/5 (Володимирська, 15, Велика Житомирська, 1, 3, 5 - адреса за рішенням)

64 Будинок ректорату університету серед. 19 ст., в якому проживали ро­дина Карпек, Клименко П. В., Нарбут Г. І.

Во­лодимирська, 64

78 Житловий будинок 1893, в якому проживав Петлюра С. В., містилася редакція газети «Слово»

Во­лодимирська, 78

48а Будинок прибутковий, в якому мешкали київські архітектори Брадтман Е. П., Кобелєв О. В.та інші діячі науки і культури

Воло­димирська, 48-а

54 Пансіон благородних (шляхетних) дівиць (Будинок графині Левашової Є. В.)

Воло­димирська, 54

61/11 Будинок житловий, 1910ті рр.

Воло­димирська, 61/11

28 Будинок прибутковий, в якому у 1908-1912рр. містилася редакція журналу "Літературно-науковий вісник" - бюро Українського наукового товариства ім. Т.Шевченка

Володи­мирська, 28

50 Театр опери та балету ім. Т.Г.Шевченка (Театр міський, Національна опера України) - інф.

Володи­мирська, 50

18/2 Житловий будинок, в якому у 1860-97 рр. жив Іконніков М.С., київський губернський архітектор

Володимир­ська, 18/2

20/1 Прибутковий будинок Управлін­ня Києво-Софійського митрополичого дому, в якому проживали Єрмаков Є. Ф., Іваницький К. Л

Володимир­ська, 20/1 (Рильський пров., 1/20)

34 Будинок житловий, в якому мешкав відомий терапевт Образцов В. П., містилася редакція газети «Чехослов'янин»

Володимир­ська, 34

39/24 Будинок прибутковий, в якому мешкав музикант Химиченко О. В.

Володимир­ська, 39/24

47 Будинок прибутковий, в якому містилися школа малярства Мурашка М. І., гімназії Бейтель А. О., Перетяткович В. А.

Володимир­ська, 47

57 Будинок Педагогічного музею, в якому працювала Українська Центральна Рада, Педагогічний музей

Володимир­ська, 57

69 Гуртожиток гірничодобувного тех­нікуму, 1950

Володимир­ська, 69

81 Житловий будинок 1907, в якому містилася гімназія Левандовської М. І., де працювали відомі діячі науки і куль­тури

Володимир­ська, 81

Парк ім Т.Г. Шевченка, 2-а пол. 19 ст.

Володимирська

Пам'ятник Шевченку Т. Г., 1939

12в Флігель житловий, 1893 р.

Володимирська 12-в (12-б – нумерація за наказом)

04 Будинок житловий, в якому народився Некрасов В.П. – письменник, проживав Варшавський М.М. – адвокат

Володимирська 4

05 Будинок прибутковий кін. ХІХ ст.

Володимирська 5

10 Банк земельний (Київський центральний телеграф)

Володимирська вул. 10

11 Фундаменти Софійських (Батиєвих) воріт

Володимирська вул. 11 (бруківка)

51/53 Будинок, в якому в 1970-1976рр. жив видатний радянський вчений, лісовод, ботанік, віцепрезидент АН УРСР П.С. Погребняк

Володимирська вул. 51/53

07-9 Фундаменти церкви Федорівського монастиря

Володимирська вул. 7-9

40а Фонтан Київського водогону, 1900 р.

Володимирська вул., 40-а

51а Флігель житловий, в якому у 1928-1966рр. мешкав Терещенко І., поет і перекладач

Володимирська вул., 51-а

40а Брама Золота, 1037 р.

Володимирська вул.,40-а

01/15 Середня школа №25

Володимирська, 1/15 (Десятинна, 15/1)

13-15 Будинок присутніх місць з будинком міської поліції

Володимирська, 13-15

2 Місто Володимира - дитинець стародавнього Києва з фундаментами Десятинної церкви

Володимирська, 2. Старокиївська гора

22 Прибутковий будинок Управлін­ня Києво-Софійського митрополичого дому, в якому проживали Вербицький О. М., Заболотний В. Г., Тацій О. О., Штейнберг Я. А.

Володимирська, 22

23/27 Будинок прибутковий купця Ф. Міхельсона

Володимирська, 23/27

Софійський кафедральний монастир

Володимирська, 24

Корпус Київської єпархіальної училищної ради 1903, 1908–09, в якому проживали Липківський В. К., Мстислав (Скрипник), Никанор (Бурчак-Абрамович)

Корпус пристінний

Брама Заборовського, 1744 - 1746

Будинок митрополита 18 – поч. 19 ст., в якому проживали відомі церковні діячі, містилися Міністерства ісповідань УНР та Української Держави, Київський архітектурний інститут, Академія архітектури УРСР

Вежа південна в'їзна кін. 17 – поч. 18 ст., в якій проживав Липківський В. К.

Дзвіниця

Корпус лікарні Києво-Софійського духовного училища 1902

Мури, серед. 18 ст.

Надвірні служби економії митрополичого дому, 19 ст., 1912

Меморіальна стела на честь заснування першої бібліотеки в Софійському соборі

Підземні споруди, 17–18

Поховання Михаїла (Єрмакова В. Ф.) 1929

Поховання Шараївського Н. А. 1929

Соборний (дияконський) флігель 1879, в якому проживали Дурдуківський О. Ф., Косинка Г. М., Мороз М. Н.

Соборний (причту) будинок 1861, в якому проживали Златоверховников М. Д., Лебединцев П. Г., бував Грушевський М. С.

Трапезна (Тепла, або Мала Софія), 1722–30

Собор Софійський

Корпус братьский

Бурса

Консисторія (Будинок колишньої монастирської хлібні)

Лазня митрополичого двору, 11—12 ст.

Оборонний мур софійського двору, 1030-і рр.

03 Особняк Трубецьких, 1820ті рр.

Володимирська, 3

33 Будинок Губернської Земської управи

Володимирська, 33

35/18 Особняк архітектора Беретті О. В., де знаходились історичні установи ВУАН, працював історик,політичний діяч Грушевський М.С.

Володимирська, 35/18

40/2 Будинок прибутковий, в якому жили: у 1915р. Шехонін Н.Є.,архітектор; у 1918-1919рр.. - Еринбург І., письменник; у 1907-1910рр. містилася гімназія Стельмашенка М.О.

Володимирська, 40/2

45а Будинок житловий (Особняк родини Качал)

Володимирська, 45-А - сучасна адреса (нумерація будинку за рішенням - Володимірська, 45)

48 Будинок прибутковий, в якому мешкали композитор Скорульський М. А., актор Громовенко П.Ф.

Володимирська, 48

57 Пам'ятник українському історику, політику і громадському діячу Грушевському М.С.

Володимирська, 57

07 Будинок Комерційного училища, в якому мешкав письменник І. С. Нечуй-Левицький та інші відомі діячі науки і культури

Володимирська, 7

84 Житловий будинок 1881, в якому містилася явочна квартира Залізнич­ного підпільного райкому КП(б)У

Володимирська, 84

09 Житловий будинок 1950-х рр., в якому проживав Дерегус М. Г.

Володимирська, 9

45 Будинок прибутковий, 1892 р.

Володимитська, 45

29 Будинок житловий аптекаря І. Ейсмана

Володимірська , 29

32 Будинок, в якому мешкав художник В.М. Васнецов

Володимірська вул., 32

43 Будинок житловий , в якому містилися редакція газети «Киевское слово»;працювала літературна студія «Контакт», народився Вертинський О. М.

Вул. Володимирська, 43