Прорізна

ПРОРІЗНА ВУЛИЦЯ, 19—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). З'єднує вулиці Хрещатик і Володимирську. Відома з кін. 1840— поч. 1850-х рр. Членується вулицями Пушкінською, Б. Грінченка й Паторжинського (колишній пров. Ми­хайлівський). Прокладена під час реконструкції прилеглих до Хрещатика кварталів (була прорізана у старих оборонних валах «міста Ярослава»). В 1850-х рр. вулиця мала назви: Мартинівська (за прізвищем домовласни­ка), Золотохрещатицька, Прорізна, у 1863—1919 — Васильчиковська [за ім'ям Васильчикова Іларіона Іларіоновича (1805—62) — князя, генерал-ад'ютанта, Київського військового, Подільського і Волинського генерал-гу­бернатора в 1852—62]. З 1919 носила ім'я радянського політичного та дер­жавного діяча Свердлова Якова Михай­ловича (1885—1919). У 1941—43 — вул. Прорізна. 1990 вулиці повернено істо­ричну назву.

У 1880—1900-х рр. вулиця майже вся була забудована великими цегляними будинками, за свідченнями сучасників, «витонченої найновішої архітектури». Вздовж червоної лінії забудови суціль­ною стіною стояли три- і чотириповер­хові прибуткові будинки, фасади яких відзначались ошатним ліпленим деко­ром (перші поверхи використовували­ся під магазини, агентства тощо). До 1917 забудова вулиці мала закінчений вигляд. Незважаючи на стрімкість ву­лиці, по ній проходила колія трамваю (розібрана в кін. 1950-х рр.). Згідно з розподілом вулиць міста на чотири роз­ряди, Прорізна належала до першого розряду, була забрукована булижни­ком, забудована цегляними спорудами, які мали бляшане покриття та сходи з вогнетривких матеріалів. Докорінні зміни у забудові вулиці відбулися в 1940—50-х рр.

24 вересня 1941, на п'ятий день на­цистської окупації Києва, агентами НКВС було висаджено у повітря на­ріжні будинки з боку Хрещатика (№ 28/2 і 30/1), що призвело до веле­тенської пожежі. Згоріла вся забудова нижніх кварталів вулиці — від Хреща­тика до пров. Михайлівського (крім бу­динків № 9, 17). Генеральним планом 1946—47 повоєнної відбудови Києва передбачалася реконструкція споруд, що збереглися, і зведення нових бу­динків з метою створення ансамблю, який би монументально оформив один з важливих планувальних вузлів цент­ру міста.

Сучасний вигляд вулиці склався у 1950-х рр. При цьому нумерація бу­динків змінилася. Було повністю пере­плановано квартали між вулицями Хрещатик і Пушкінською, де на місці розібраних будинків утворилася вільна територія, яка дозволила значно роз­ширити нижній відрізок вулиці й пере­творити його на квадратну площу. По її периметру споруджено цілий комплекс житлових і громадських п'яти—вось­миповерхових будинків: № 1 — Міні­стерство енергетики УРСР (тепер Міні­стерство палива та енергетики Украї­ни), № 2 — Міністерство культури УРСР (тепер Міністерство культури і мистецтв України) і Держкомвидав УРСР (тепер Державний комітет теле­бачення і радіомовлення України), № 6 — Будинок культури «Київметро- буду», ресторан і банки, № 15 — Міністерство монтажних і спеціальних будівельних робіт УРСР (тепер Цент­ральна районна бібліотека ім. Є. Плуж- ника і Українська державна корпорація з виконання монтажних і спеціальних будівельних робіт), № 10 — житловий будинок співробітників АН УРСР. При цьому було перекрито пров. Музичний, який вів до колишньої консерваторії (існував з 1873, його будинки згоріли 1941). Тут проектувалося спорудження драматичного театру (не здійснено). Роль своєрідних пропілеїв відіграють два портики, що оформляють входи ви­сунутих майже до рівня червоної лінії довоєнної забудови будинків № 28/2 і 30/1. Аналогічно замикають перспекти­ву площі восьмиповерхові житлові бу­динки № 7/2—4 і 10. Монументально й урочисто вирішено аркові проїзди бу­динків № 3, 5, 6, 7/2—4. Особливо ціка­вий трипрогінний проїзд будинку № 8, що з'єднує вул. Пушкінську з вул. Б. Грінченка. Виразним є уступчастий силует споруд, розташованих на ді­лянці зі значним схилом рельєфу. Він підкреслюється ритмічним чергуван­ням прямих карнизів з фігурними (будинок № 6) і напівциркульними (будинок № 5) фронтонами. Геометрич­не планування двох скверів, які зай­мають більшу частину площі, симет­ричне відносно осі вулиці. В цілому для цієї ділянки характерні ансамблевість і стильова єдність, що ґрунту­ються на своєрідному використанні форм класичної та української народ­ної архітектури.

Первісний вигляд зберегла стара архі­тектура кварталів між вулицями Пуш­кінською та Володимирською (ліворуч) і вулицями Паторжинського та Воло­димирською (праворуч). Для неї ха­рактерна щільна забудова на червоних лініях вулиці, невисока поверховість (два—чотири поверхи), архітектур­на різноманітність в оздобленні фаса­дів. Увінчаний банями зі шпилями шестиповерховий наріжний будинок № 24/39 на розі з вул. Володимирською відіграє роль силуетної та висотної домінанти. У підкреслено репрезента­тивному вирішенні його фасадів пере­важають неоренесансні форми з еле­ментами модерну. Скромніше, але у та­кому ж стильовому ключі оформлено фасади інших споруд. Ефектно витри­маний у формах модерну фасад будин­ку № 17: два виразні фігурні фронтони цієї чотириповерхової споруди створю­ють цікавий силуетний акцент лівого боку вулиці. У цілому абриси будин­ків по обидва боки вулиці мають уступ­частий силует, зумовлений падінням рельєфу.

До пам'яток архітектури належать бу­динки № 7/2—4 (1955, арх. С. Тутученко), № 9 (1879, арх. О. Шіле), № 10 (1956, архітектори Л. Куликов, В. Михайлов), № 17 (кін. 19 — поч. 20 ст.; архітектори О. Гілевич, П. Федоров, О. Хойнацький),  № 18/1 (1871, арх. О.          Шіле), № 18/1-г (кін. 19—поч. 20 ст.), № 20 (1878, 1917—18), № 22 (2-а пол. 19 ст.), № 23 (1897, інж. К. Іванов), № 24/39 (1899—1902, арх. К. Шиман), № 25 (1892—93, арх. О. Кривошеєв).

Незважаючи на великі втрати, на ву­лиці збереглося чимало об'єктів, що мають значну історико-культурну цін­ність. Тут проживали відомі діячі науки і культури, громадсько-політичні діячі: в № 4 — літературознавець, письмен­ник Ю. Івакін; в № 7/2—4 — історик, акад. АН УРСР А. Скаба; в № 9 — викладачі музичного училища фон Ф. Мулерт і Є. Риб, яких 1891 під час перебування у Києві відвідав компози­тор П. Чайковський; у житловому бу­динку співробітників АН УРСР № 10 — академіки Б. Гнєденко, В. Лашкарьов, Г. Савін, О. Топачевський, І. Федорченко, Г. Фольборт, О. Щербань, члени-кореспонденти АН УРСР О. Городецький, Я. Гороховатський, І. Гуржій, А. Макара, К. Новик, П. Фільчаков, Є. Шабліовський; в № 13 — архітектори М. Гречина, М. Холостенко; у садибі № 18/1, 18/1-г — терапевт В. По­кровський, поет Є. Плужник, політич­ний діяч доби Української революції 1917—21 Т. Черкаський; в № 22 — гігієніст І. Скворцов; в № 23 — компо­зитор О. Сандлер.

У 1906—11 в будинку № 9 працювала редакція щоденної польської газети «Dziennik kijowski».

Світової слави зажило Київське това­риство фотографів-аматорів «Дагер», адресою правління якого у 1911—12 був будинок № 23. Воно відіграло виз­начну роль у розвиткові фотомистецтва України.

З добою Української революції пов'яза­ний будинок № 22, в якому у 1917—18 містився секретаріат Київської орга­нізації Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), у квіт­ні—серпні 1917 — редакція і контора її органу — «Робітничої газети» (деякий час її адресою був зруйнований буди­нок № 5).

Будинок Київського військового зі­брання (№ 17) уславився тим, що в ньо­му в 1918—19 працював Молодий театр під керівництвом режисера, актора, те­оретика театру Леся Курбаса. Пізніше приміщення пристосовано під Будинок Червоної армії та флоту Київської за­логи, що здійснював широку військо­во-політичну роботу. Його правління очолював начальник Київської залоги І. Дубовий.

Значну частину об'єктів історико-культурної спадщини втрачено.

Діловий характер вулиці на поч. 20 ст. визначався функціонуванням на ній численних контор і правлінь цукрових заводів України (всі будинки втрачено): № 7 — Київського цукрорафінадного і Северинівського, № 11 — Спичинецького і Степанецького, № 12 — Переверзівського, № 15 — контора У. Шапіро, № 16 — Грушевського, Капітанівського і Смілянського, № 17 — контора Б. Вейсе, № 16 був також адресою Київського відділення Російського то­вариства «Загальна компанія електри­ки», № 11 — Київського електричного товариства, № 17 — правління Дитятківського товариства паперових фаб­рик.

З непарного боку на перетині з Хре­щатиком розташовувалася споруда першокласного готелю — «Готелю де Франс» (№ 1/30); на протилежному боці у наріжному будинку — контора головного агентства Першого Росій­ського страхового товариства паро­плавства і Товариства взаємного позе­мельного кредиту (№ 2/28). Розташування у центрі міста обумови­ло й розміщення в № 12 (не зберігся) французького консульства і французь­кого доброчинного товариства при ньому (поч. 20 ст.).

У будинках, що не збереглися, містилися редакції відомих періодичних ви­дань: у № 4 — щоденної літературно- політичної, економічної й громадської газети «Киевские отклики» (1903—06; редактори-видавці В. Желєзнов, І. Лу- чицький; завідувачі редакції М. Василенко, М. Ратнер, О. Саліковський), що після заборони відновилася як щоден­на громадсько-економічна, політична і літературна газета «Киевский голос» (1906—07; видавець С. Слюсаревський, редактор С. Дрелінг, завідувачі редак­ції М. Василенко, О. Саліковський); у № 8-а — літературно-художньої й політичної газети «Жизнь и искусство», що виходила у 1893—1902; у № 14 — в 1917 редакція щоденної газе­ти «Киевский голос» (виходила 1916— 17), що висвітлювала події 1-ї світової війни. Будинок № 20 (квартира № 3) 1907-08 був адресою редакції і конто­ри щомісячного журналу «Літературно- науковий вістник» (видавець М. Грушевський; зупинявся тут під час своїх приїздів до Києва), які переїхали звідси на вул. Володимирську, 28. Тут же про­живав вчений, лікар О. Радзієвський. Втрачено також будинки № 16, в якому містилося Київське товариство гомео­патії, та № 17 — чоловічий навчаль­ний заклад П. Натансона. Не зберігся № 12 — адреса ЦК Української ко­муністичної партії (боротьбистів), ство­реної у травні 1918 внаслідок розколу УПСР.

У скверах на початку вулиці встановле­но пам'ятники: біля будинку № 3/5 — філософу, поету, засновнику сучасної туркменської літератури Махтумкулі (2001; ск. С. Артикмамедов, арх. В. Скульський; див. ст. 387); біля будин­ку № 6 — літературному персонажеві М. Паніковському (1998; скульптори В. Щур, В. Сівко, арх. В. Скульський; див. ст. 385); біля будинку № 8 — режи­серу, актору, теоретику театру і кіно, драматургу і публіцисту, перекладачу Лесю Курбасу (2002; ск. М. Рапай, арх. В. Дормідонтов; див. ст. 381) [1166]. 

Будинок Київського військового зібрання кін. 19 — поч. 20 ст., в якому працював Молодий театр, містився Будинок Червоної армії та флоту Київської залоги

Прорізна, 17

Житловий будинок 1956, в яко­му проживали Гречина М. Г., Холостенко М. В.

Прорізна, 13

Садиба 1871 — поч. 20 ст., в якій проживали Плужник Є. П., Покровський В. Т., Черкаський Т. В.

Прорізна, 18/1

Житловий будинок 2-ї пол. 19 ст., в якому містилися секретаріат Київської організації УСДРП, редакція «Робітничої газети», проживав Сквор­цов І. П.

Прорізна, 22

Житловий будинок 1954, в яко­му проживав Івакін Ю. О.

Прорізна, 4

Житловий будинок 1955, в яко­му проживав Скаба А. Д.

Прорізна, 7/2-4

Житловий будинок 1879, в якому проживали фон Мулерт Ф. В., Риб Є. А., перебував Чайковський П. І., містилася редакція газети «Dziennik kijowski»

Прорізна, 9