Трьохсвятительська вулиця, 11—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Про­лягає південним схилом Старокиївської гори від пл. Європейської до пл. Ми­хайлівської. До неї прилучаються ву­лиці Хрещатик і Костьольна. Відома під цією назвою з 17 ст. — від одноймен­ної церкви, збудованої 1183, що розташовувалася поблизу будинку Міністер­ства закордонних справ України на вул. Десятинній, 2 (зруйнована 1935; див. ст. 281.12). У 1830—40-х рр. одер­жала назву вул. Театральної — від по­будованого на її початку у 1804—06 де­рев'яного будинку першого Міського театру. У 1919—55 — вул. Жертв Рево­люції (в пам'ять революціонерів, яких 24—25 грудня 1918 вели на розстріл на Володимирську гірку), 1955—91 — вул. Героїв Революції, 1992 повернено історичну назву.

В 11—18 ст. уздовж теперішньої траси вулиці проходив земляний вал «міста Ізяслава-Святополка» (див. ст. 282), який оточував князівську резиденцію і комплекс родових монастирів (Димитрівського і Свято-Михайлівського), за­снованих у 11—12 ст. На планах кін. 17 — поч. 19 ст. верхня ділянка вулиці зображена як дорога вздовж огорожі Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, комплекс якого формував­ся до 20 ст. і займає тепер весь парний бік забудови вулиці (див. ст. 267). 1804—06 унизу, з боку вул. Хрещатика, за проектом арх. А. Меленського зведено дерев'яний будинок першого Міського театру (не зберігся). 1817— 1849 після зриття частини кріпосного ва­лу, на розі прилеглої вул. Костьольної споруджено Олександрівський костьол (див. ст. 303), садиба якого забудовува­лася до 20 ст.

Важливу містобудівну роль вулиці як поєднувальної ланки між Верхнім міс­том і Хрещатиком визначив генераль­ний план Києва 1837 (архітектори В. Беретті й Л. Станзані), за яким її трасу було намічено з урахуванням на­явних на той час споруд (монастир, ко­стьол, театр). На поч. 19 ст. вулиця про­лягала до Подолу, у бік якого повертала поблизу теперішнього фунікулера і включала до свого складу сучасний Боричів узвіз. У 1830—40-х рр. внаслідок реконструкції Старого Києва, напря­мок пролягання вулиці змінено в бік Андріївського узвозу, вона складала єдине ціле з сучасною вул. Десятин­ною.

У серед. 19 ст. вздовж вулиці закладено парк «Володимирська гірка» (див. ст. 424). На його терені вздовж червоної лінії забудови містилися дві споруди, що не збереглися до нашого часу: водо­напірна башта Київського водогону (кін. 19 ст.) і панорама «Голгофа» (1902). 1850—51 на місці знесеного Міського театру зведено готель «Євро­пейський» (арх. О. Беретті; не збе­рігся). 1862 у тилу садиби № 13 (див. ст. 266.15) споруджено флігель з господарським льохом (№ 13-д; див. ст. 303.7), 1913—14 зведено прибутковий будинок № 7 (див. ст. 303.4).

1958 відокремлено вул. Десятинну, піс­ля чого вул. Трьохсвятительська набула сучасних розмірів. У 1980-х рр. знесено частину забудови, що прилягала до су­часної пл. Європейської, на її місці спо­руджено Музей В. Леніна (1985, тепер Український дім) і житлові будинки № 1 і 3, в яких міститься Українське незалежне інформаційне агентство преси та новин (1986), що утворили мо­нументальний ансамбль у нижній час­тині вулиці та створюють архітектур­ний образ однієї з центральних площ міста — Європейської.

Піднімаючись угору, вулиця проходить через середню та верхню тераси придніпровського пагорба, що зумов­лює характерну для неї мальовничість планування.

Забудова верхньої тераси в основному зберігає характер та межі, що склалися до поч. 20 ст., активно формуючи силу­етний контур Верхнього міста. Найцін­нішою пам'яткою культури є ансамбль Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, забудова якого репрезентує як шедеври українського бароко, так і пізніші будівлі готелів, оформлених у формах історизму. З монастирем пов'язані життя та діяльність багатьох визначних історичних діячів України. Видатна пам'ятка архітектури пізнього класицизму — Олександрівський кос­тьол (арх. Ф. Мєхович).

Серед пам'яток архітектури пізнішого часу — житлові будинки у стилі істо­ризм № 5, № 11, № 13 (останні два вхо­дять до складу наскрізних садиб на вул. Михайлівській).

В № 9-а проживала оперна співачка Н.Гончаренко.

У будинках, що не збереглися, прожи­вали на поч. 20 ст. відомі вчені: в № 3 — фізик, професор університету і по­літехнічного інституту Г. Де-Метц, в № 9 — лікар і вчений, професор універ­ситету О. Радзієвський. В № 2 місти­лась 1917 редакція щоденної газети «Фолксцайтунг» — органа Південного комітету Бунду. Відповідальним редак­тором був член ЦК Бунду М. Рафес. Вулиця має історико-культурну цін­ність як одна з найдавніших київських трас, пов’язаних з історією національ­ної святині — Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.