Стрітенська вулиця, 19–20 ст. (архіт, іст., містобуд.). Розташована на території укріпленої в середньовіччя частини Верхнього міста. Пролягає від вул. Стрілецької до вул. Великої Житомирської, перетинається вул. О. Гончара. Під такою назвою згадується з 1784. Походить від церкви Стрітення Господнього, що стояла на розі вулиць Стрітенської і Великої Житомирської (зруйнована 1936). З 1930 носила ім'я Осипенко Поліни Денисівни (1907–39) льотчиці, Героя Радянського Союзу (1938). 1990 повернено історичну назву. Прокладена прямолінійною в сучасних межах за планом 1830-х рр. За «Правилами», розробленими до генплану міста 1861, вулиця була віднесена до 2-го розряду, тобто тут дозволялося, крім цегляних, зведення по фронту дерев'яних на цегляних поверхах чи підмурках будинків. На поч. 20 ст. якісно змінюється типологія садибних комплексів, зникають озеленені двори з малоповерховими житловими і господарськими будівлями. Нові прибуткові будинки зводяться впритул до межі сусідніх садиб. 1913–14 затверджуються нові будівельні правила, за якими вул. Стрітенську віднесено до 1-го розряду, відповідно до якого дозволялося будувати тільки цегляні споруди, криті бляхою, черепицею та іншими вогнетривкими матеріалами з капітальними сходами. Заборонялося ремонтувати дерев'яні будівлі, що примушувало власників ділянок будувати лише цегляні будинки, а при фінансовій неспроможності – продавати садиби. Більша частина забудови 19 – поч. 20 ст. втрачена.

Пам'ятки архітектури: № 2/8 (1900–91, цегляний стиль, арх. Є. Єрмаков), № 3/15 (1912–15, модерн, за участю цивільного інж. П. Голландського); № 4/13 (1890-і рр., історизм, арх. М. Казанський); № 15 (бл. 1900, історизм). Відомим доброчинним осередком був притулок Свято-Володимирського православного братства ревнителів православ'я, в якому мешкали особи, які бажали прийняти святе хрещення, містилися братські школа та єпархіальна бібліотека (№ 2/8).

На вулиці проживали:            у      будинку № 3/15 – письменник І. Бабель; у № 4/13 – акад. УАН, історик церковного права, візантолог Ф. Міщенко; в № 15 – мистецтвознавець, публіцист Є. Кузьмін, видавець журналу «Рыцарь», в якому опублікував одне зі своїх перших оповідань письменник К. Паустовський; письменниця О. Форш, лікар і вчений Г. Шепель; у № 17 – академіки АН УРСР хімік Ф. Бабичев, генетик С. Гершензон, фізик-теоретик О. Давидов, учений у галузі металургії і ливарного виробництва В. Єфімов, хімік-органік Л. Марковський, мікробіолог і вірусолог В. Смирнов.

У будинках, що не збереглися, на поч. 20 ст. проживали: в № 6 – археолог, громадський діяч О. Ертель; в № 7 – професор богослов'я Київської духовної академії М. Олесницький; в № 8 – історик Вол. Ляскоронський; в № 10 – професор кафедри мінералогії фізико- математичного факультету Київського університету П. Армашевський, у 1920-х рр. – худ. Ю. Михайлів; в № 11 – старший радник Київського губернського правління, почесний опікун Сулимівських доброчинних закладів кн. В. Жевахов; в № 12 – лікар, вчений, громадський діяч, двоюрідний брат М. Грушевського О. Черняхівський, у цьому ж будинку 1917–18 мешкав кооперативний діяч, член Української Центральної Ради, генеральний секретар фінансів Х. Барановський [1699].

 

Фотогалерея