Стрілецька вулиця, 19 – поч.19 ст. (архіт., іст., містобуд.). З'єднує вулиці Велику Житомирську та Ярославів Вал. До вул. Стрілецької прилучаються вулиці Рейтарська і Стрітенська, провулки Георгіївський і Рильський. Виникла у 2-й пол. 17 ст., коли після підписання Переяславської угоди 1654 у місті перебували московські військові формування. В цей час військово-адміністративний центр Києва було перенесено у Верхнє місто, де для російського гарнізону побудовано солдатські хати, заселено Стрілецьку і Рейтарську слободи, від яких пізніше пішли назви вулиць. За відомостями 1700, у Києві було 1592 стрільці (не рахуючи офіцерів). Вони складали основну частину російського гарнізону, користувалися різними пільгами, мали право на торгівлю. їхня служба була спадковою й довічною. Будівлі слободи розташовувалися переважно вздовж оборонного валу Старокиївської фортеці, яку московські воєводи спорудили на основі стародавніх валів княжої доби. У 2-й третині 19 ст., коли у Верхнє місто знову було перенесено адміністративний центр Києва, характер забудови цієї території істотно змінився. Було зрівняно вали старої фортеці, реконструйовано старі квартали, траси давніх вулиць спрямлено і розширено. Внаслідок перепланування змінилися конфігурація садиб, організація внутрішньоквартального і внутрішньосадибного планування. У повоєнний час вулиця втратила цілісний характер, на місці знесених будинків утворилися вільні майданчики.

Пам'ятки архітектури: № 1/15 (1891, еклектизм, арх. М. Гарденій), 2/17 (на розі з вул. Великою Житомирською, 1928–30, конструктивізм, арх. П. Альошин), № 4 (1898, історизм, арх. В. Ніколаєв), № 7/6 (1904–13, еклектизм – арх. Є. Єрмаков), № 12 (кін. 19 ст., історизм), № 15 (19 ст., історизм), № 20 (1900-і рр., історизм, арх. В. Обремський), № 24/20 (на розі з вул. Рейтарською, 1912–14, модерн, арх. О. Вербицький), № 28 (1916, модерн).

На вулиці проживали відомі вчені, діячі культури, громадсько-політичні, церковні діячі: в № 4 – лікар, вчений А.-Ф. Зіверт; педагог, громадський діяч Т. Лубенець, архітектор І. Ніколаєв, історик, краєзнавець, музейний діяч, перший директор Софійського заповідника І. Скуленко; в № 7/6 – історик В. Базилевич; діячі Конституційнодемократичної партії, адвокат Д. Григорович-Барський, в помешканні якого бував 1918 лідер партії П. Мілюков, і С. Крупнов; оперні співаки М. Донець, М. Донець-Тессейр і О. Петрусенко; лікарі та вчені М. Дітеріхс і О. Крупський, архітектор, чл.-кор. Академії архітектури СРСР Д. Дяченко, живописець Л. Крамаренко, актор, режисер М. Садовський, історик і педагог М. Стороженко, церковні діячі УАПЦ Г. Стороженко і М. Хомичевський, мистецтвознавець, акад. ВУАН Ф. Шміт; в № 12 – хірург П. Морозов; в № 15 – письменники Б. Антоненко-Давидович, у помешканні якого часто бували члени літературних груп «Ланка» і «МАРС»; Леся Українка, котра була ініціатором створення літературного об'єднання «Плеяда», яке збиралося на квартирі поетеси; в № 20 – геолог-петрограф П. Армашевський, живописець Т. Сафонов; в № 28 – художник, архітектор В. Кричевський, його брат – живописець Ф. Кричевський, син композитора М. Лисенка – музикознавець О. Лисенко.

В № 4 містилося правління Київського товариства народних дитячих садків.

В № 12 – у 1910-х рр. Київське губернське у фабричних і гірничо-заводських справах присутствіє, з яким пов'язана діяльність відомих підприємців і державних діячів; діяла фабрична інспекція Київської губернії.

В будинку № 18 (не зберігся) проживав у дитинстві майбутній режисер і театральний діяч В. Василько [1691].