Шовковична вулиця, 18—20 ст. (археол., архіт., іст., містобуд.). Пряма планувальна вісь історично­го району Липки бере початок від вул. М. Грушевського і спускається схилом пагорба до злиття вулиць Ба­сейної та Мечникова. Перспективу рівнинної нагірної ділянки замикає будівля Верховної Ради України, нижній відтинок на непарному боці ме­жує з озелененою садибою найста­рішої клінічної лікарні Києва — Олександрівської (№ 39/1, див. ст. 301). Проходить поряд з ділянкою, на якій містився Кловський (Стефанич) монас­тир 11 ст. (вул. Шовковична, 27) і де ви­явлено фундаменти церкви Богородиці Влахернської (див. ст. 219). Перети­нається перпендикулярною вул. Інсти­тутською, прилучаються вулиці П. Ор­лика, Лютеранська, Академіка Бого­мольця, Дарвіна, провулки Липський та І. Козловського.

Трасування верхньої ділянки змінено генпланом Києва 1787. З кін. 18 ст. бу­ла відома як вул. Аптекарська — від однієї з перших у Києві аптек, що містилася на розі сучасної вул. М. Гру­шевського. Повністю вулицю прокла­дено в 1830-х рр. під час заселення району Липки, що супроводжувалося знищенням шовковичного саду (1835), з яким пов'язана назва вулиці — Шов­ковична, яка вперше згадується 1834. У 1869 вулицю перейменовано на Левашовську — від прізвища Київського генерал-губернатора в 1834—37 В. Ле­вашова, який реалізував планування Липок. 1919 названа на честь діяча німецького і міжнародного комуністич­ного руху К. Лібкнехта. 1993 вулиці повернено історичну назву.

Забудова сформована, в основному, житловими спорудами кін. 19 — серед. ст., з поміж яких збереглося кілька дореволюційних особняків, що відобра­жають особливості середовища колиш­нього аристократичного району міста. Окрім особняків архітектуру періоду історизму та модерну представляють багатоквартирні прибуткові будинки, характерні для забудови центральних вулиць міста. Період соціалістичної ре­конструкції вніс у забудову значні зміни: визначне місце в ній посіли будівлі у стилях пізній конструктивізм 30-х рр. і неокласицизм 1950-х рр., частину яких вирізняють високі архі­тектурні якості та узгодження з архітектурним довкіллям.

Пам'ятки архітектури: № 3 (модерн); № 5 (арх. Г. Миронович, радянський ретроспективізм); № 10 (арх. С. Григор'єв, пізній конструктивізм); № 14 (арх. Р.-Ф. Мельцер, історизм); № 16-а, 16-б (арх. В. Риков, модерн); № 17/2 (за участю арх. В. Ніколаєва, історизм); № 19 (арх. М. Вишневський, історизм); № 21 (арх. С. Григор'єв, пізній конст­руктивізм); № 32—34 (перехідні форми від конструктивізму до радянського неокласицизму); № 36/7 (модерн). Пам'ятки історії: в № 3 містилося 1918 Головне інженерне управління Військо­вого міністерства Української Держави; в № 5 проживав головний архітектор Києва О. Власов; в № 10 — письменниця В.         Василевська та її чоловік — драматург О. Корнійчук, кінорежисер О. Довжен­ко з дружиною — кінорежисером, акт­рисою Ю. Солнцевою, художник О. Па­щенко; в № 12 містилися науково-дос­лідні установи ВУАН—АН УРСР з вив­чення єврейської історії та культури, в яких працювали відомі вчені; в № 17/2 проживали вчені О. Гермайзе, М. Мака­ренко, М. Яворський, державні діячі Кістяківський, X. Раковський, підпри­ємець, доброчинник С. Могилевцев; в №19 — поет М. Бажан; в № 26 — партійні та державні діячі УРСР О. Ватченко, О. Ляшко, С. Муха, І. Соколов, В.          Щербицький; в № 29 — перший директор Інституту журналістики Ки­ївського національного університету ім. Т. Шевченка, письменник А. Моска­ленко; в № 30 — художник М. Хмелько; в № 32—34 — письменник Л. Дмитерко; в № 36 — кінорежисер В. Денисенко, актриса Н. Наум, учений Й. Штокало; в № 48 — арх. Ю. Асєєв.

На розі з вул. П. Орлика міститься виз­начна пам'ятка архітектури, мистецтва та історії — особняк М. Ковалевського (див. ст. 306.3).

До 1920 на наріжній ділянці (№ 8/20) розташовувався палац (кін. 18 —поч. 19 ст.) Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора, з яким пов'язано багато історичних по­дій, життя і діяльність відомих держав­них діячів. 1918 палац був резиденцією гетьмана України П. Скоропадського (підірваний білополяками).

Не збереглися будинки, в яких прожи­вали на поч. 20 ст.: № 4 — князь Є. Трубецькой, професор юридично­го факультету Київського університе­ту; № 22 — історик-медієвіст, профе­сор історико-філологічного факультету І. Лучицький, син якого В. Лучицький став відомим ученим-геологом, акаде­міком АН УРСР; заступник голови Київського товариства охорони пам'я­ток старовини і мистецтва О. Мердер; адвокат, політичний діяч Л. Чолганський; № 32 — професор класичної філо­логії університету А. Сонні та ін.

Вулиця є цінним містобудівним та істо­ричним комплексом у центральній час­тині міста [2035].