Руставелі Шота вулиця, кін.19-20 ст. (архіт., іст., містобуд.). З'єднує вулиці Басейну й Жилянську, виходить на площу перед Республіканським стадіоном (колишня пл. Троїцька). Перетинається вулицями Рогнідинською і Саксаганського. Від будинків № 23 і 24 змінює початковий напрямок схід-захід, повертаючи під тупим кутом на південний захід. Виникла у 1830-х рр. як елемент регулярного планування району «Новоє Строєніє» (або Либідська частина міста) під назвою вул. Маловасильківська (прокладена паралельно вул. Великій Васильківській, з 1919 — Червоноармійська). Планувалась як єдина траса з вул. Предславинською, що до 1869 також мала назву Маловасильківська. 1926— 37 носила ім'я Борохова Бера Мойсейовича (1881—1917) — керівника (з 1905) київського осередку Єврейської соціал-демократичної партії «Паолей-Ціон». 1937 перейменована на честь Руставелі Шота (2-а пол. 12 — поч. 13 ст.) — грузинського поета, автора всесвітньо відомої поеми «Витязь у тигровій шкурі».

Розташована поблизу еспланади Київської фортеці (її межі, скасовані 1897, визначалися трасою вул. Еспланадної), спочатку забудовувалася дерев'яними спорудами. За архівними даними, активне освоєння ділянок припадає на 1860—70-і рр. Суцільна капітальна багатоповерхова забудова, сформована чоловими та дворовими житловими будинками, склалася у період будівельної лихоманки кін. 19 — поч. 20 ст. Загалом на вулиці утворилося 54 садиби (з парного боку — 26, з непарного — 28). Остання ділянка у парному ряді на розі вул. Жилянської належала Свято-Троїцькій церкві з дзвіницею (1858, знесена 1970).
1896-98 роках було споруджено синагогу за проектом арх. Г. Шлейфера (№ 13).
1899 поряд відкрито т. зв. купецьку синагогу, зведену коштом Л. Бродсько го (№ 19).
За радянський період певною мірою реконструйовано стару житлову забудову. Три-п'ятиповерхові будинки, що збереглися, являють собою зразки київського будівництва періоду історизму й модерну: № 1/12, 4, 9, 12, 15, 20, 20-6, 20-в, 22, 23, 24, 27, 27-6, 29, 29-6, 30, 30-6, 31, 32, 33, 36, 38, 38-6, 38-в, 40/10, 42/13. Серед збереженої історичної забудови кін. 19 — поч. 20 ст. пам'ятками архітектури є Хоральна синагога, житлові будинки № 9, 12, 22, 23, 32, 36, садиби № 20, 27, 29, ЗО, 38. У створенні окремих із них брали участь архітектори В. Ніколаєв і А.-Ф. Краусс.
Окрім кварталів, що прилягають до вул. Жилянської, в цілому збережено притаманний історичному середовищу вулиці периметральний характер забудови. Громадські й житлові споруди, зведені на місці розібраних старих, відбивають особливості розвитку радянської архітектури: період засвоєння класики (1930—50-х рр.) — школа (№ 46) та житлові будинки № 14/5 і 21; перехід від надмірностей в архітектурі до індустріалізації (кін. 1950-х — поч. 1970-х рр.) — позбавлені декору будинки № 3, 10, 18, 26, 37; період ін-дустріалізації і функціоналізму (1970— 80-і рр.) — дев'ятиповерховий житловий будинок № 25, висотний будинок «Курортпроекту» (№ 39—41), Виставково-експозиційний будинок Мінлегпрому УРСР (№ 11), Київський будинок моделей одягу (№ 18) та виконаний у формах постмодерну адміністративний будинок № 5—7. До новітніх архітектурних об'ємів належить будинок школи, зведений у кварталі між вулицями Саксаганського і Жилянською.
Вулиця є зразком суцільної забудови центральної частини Києва, що на значних ділянках зберегла первісний характер.
Згідно з указом російського імператора від 13 травня 1858, у Либідській частині міста дозволялося проживати євреям. З побудовою синагог вулиця перетворилася на значний осередок єврейської громади Києва. У радянський час синагоги було зачинено. У Хоральній синагозі з 1926 містився клуб кустарів, з 1929 — Державний єврейський театр юного глядача та Центральна єврейська бібліотека, після Великої Вітчизняної війни — Театр естради і мініатюр, Театр юного глядача, кінотеатр, у 1955—97 — Театр ляльок. У грудні 1992 у синагозі відбулося перше суботнє богослужіння, 1998 відремонтовану споруду остаточно передано єврейській громаді (автори проекту відбудови архітектори Ю. Паскевич, В. Ступникова, інж. В. Мартищенко).
У 1930-і рр. будівля т. зв. купецької синагоги передана технікуму фізкультури, після капітальної реконструкції 1958 перетворена на перший в СРСР панорамний кінотеатр.
На вулиці проживали: хоровий диригент, педагог О. Міньківський, актор, режисер М. Соколов (№ 26), журналіст, політичний діяч А. Ревуцький (№ 34) [1254].