Сагайдачного

Сагайдачного Петра вулиця, кін. 18—20 ст. (архіт., іст., містобуд.). Головна планувальна й композиційна вісь центральної частини Подолу. Перетинає її в напрямку із південного сходу на північний Контрактової. Членується Боричевим узвозом, вулицями Ігорівською, Андріївською та Борисоглібською. Початковий відрізок траси — приблизно до перетину з вул. Андріївською — виник у глибоку давнину. У 18 ст. вулиця згадується як Мостова, Велика Мостова. В той час являла єдину магістраль із сучасною вул. Покровською (тоді вул. Гнила) й була головною вулицею Подолу. Після пожежі 1811 у процесі глобального перепланування Подолу вулицю прокладено наново на регулярній основі. З 1-ї пол. 19 ст. разом з сучасними Володимирським узвозом і вул. М. Грушевського становила єдину вулицю, яка під назвою Олександрівська існувала 1869—1919. З 1919 — вул. Революції. 1934 отримала ім'я Кірова Сергія Мироновича (1886—1934) — політичного і державного діяча СРСР, секретаря і члена Оргбюро ЦК ВКП(б). 1955 вулицю виділено в самостійну магістраль у сучасних її межах і названо ім'ям Жда- нова Андрія Олександровича (1896— 1948) — радянського, партійного і державного діяча. 1989 перейменовано на честь Сагайдачного Петра Кононовича (справж. — Конашевич; 1570—1622) — гетьмана реєстрового козацтва, який 1620 вступив разом зі всім Запоро­зьким кошем до Київського братства, опікувався православною церквою, Києво-Могилянським колегіумом і Братським Богоявленським монастирем (їхній комплекс розташований на пл. Контрактовій), у соборі якого був похований (церква і поховання не збереглися).

На плані Києва 1812 на вулиці позначено дев'ять будівель. В їхньому числі нова цегляна церква Різдва Христового на пл. Поштовій (1810—14, арх. А. Меленський; зруйнована 1935, в 2002 відновлена за проектом арх. Ю. Лосицького). Траса вулиці пряма, по всій довжині має периметральну забудову, витриману в єдиному містобудівному висотному та лінійному масштабах. Водночас вона має значні втрати: житлові будинки № 1, 2, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18, 29/1 (флігель), стара будівля кіно­театру (№ 18). Цілком перебудований у 1980 з відтворенням зовнішніх форм колишній готель «Дніпровський порт» (№ 4). Натомість зведено у 1987 наріжний будинок «Перкомбанку» (№ 17, архітектори В. Розенберг, В. Юдіна), який разом з реконструйованою станцією фунікулера (арх. Я. Віг та ін.) репрезентують сучасну забудову. 1976 відкрито підземну станцію метро «Поштова площа», пов'язану з гілкою метро Куренівсько-Червоноармійської лінії, прокладеною під проїжджою частиною вулиці.

Пам'ятки архітектури: № 16/5, 20/2, 25-б, 27, 27-б, 29/3, 35 (класицизм); № 6, 8, 12, 19, 23/4, 25-а (історизм); 10/5, 25-г (цегляний стиль); 16-б (модерн). У забудові вулиці брали участь відомі архітектори В. Безсмертний (№ 10/5), А.-Ф. Геккер і С. Кривиш (№ 19), Л. Станзані (№ 20/2, 27).

Вулиця пов'язана з відомими історичними подіями в житті міста. В церкві Різдва Христового на сучасній пл. Поштовій (входила до складу вул. Олександр івської) в травні 1861 було встановлено труну з тілом Т. Шевченка, якого везли на перепоховання з Санкт- Петербурга до Канева. 7 травня біля храму і на шляху до пароплава відбулася громадянська панахида, в якій взяло участь багато українських діячів науки і культури (див. ст. 344).

На вулиці розташовується поштова станція (див. ст. 454); 7 травня 1905 неподалік відкрито механічний підйомник (фунікулер На сучасній пл. Поштовій була кінцева зупинка лінії першого в Російській імперії електричного трамваю, що розпочав рух 1 червня 1892 від пл. Царської (тепер пл. Європейська; див. ст. 333).

В № 12 містилося правління Другого пароплавного товариства по Дніпру та його притоках.

На поч. 20 ст. в будинку № 37 (старий № 93) містилася Київська приватна жіноча гімназія К. Євсеєвої, в № 14 (старий № 40) — приватний жіночий навчальний заклад О. Хитрово. Власниками магазину (№ 16/5) у 19 ст. були представники родини купців Дегтерьових.

Садиба № 27, 27-б з 1820—30-х рр. належала родині кондитерів Балабух, які мали всеросійську монополію на виготовлення сухого варення.

У будинку № 4 (старий № 28), відновленому за первісним проектом у 1981 — 82, містився готель «Дніпровський порт». 1894—96 у ньому жив письменник О. Купрін, який тоді починав літературну діяльність. Тут написав свої перші оповідання «Київські типи». 1985 на будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом письменника (ск. А. Кущ, арх. П. Купрій). В № 20/2 проживав майстер золотих і срібних справ Ф. Коробкін (Коробка), в № 23/4 — архітектор М. Клуг.

1990          на будинку № 41/1 відкрито меморіальну бронзову дошку з барельєфним портретом гетьмана П. Сагайдачного (ск. А. Кущ, арх. М. Кислий).

на території колишньої садиби Балабух встановлено паркову скульптуру «Запорожці» (ск. Л. Орленко; див. ст. 428).

2001 перспективу вулиці замкнув монумент — П. Сагайдачний на коні, вста­новлений у сквері на пл. Контрактовій (ск. В. Швецов, архітектори М. Жариков, Р. Кухаренко; див. ст. 403).

Вулиця й тепер поєднує в собі репрезентативні, торговельні, ділові й житлові функції [1268].

 

 

Фотогалерея

Житловий прибутковий з магазинами, 1870-і рр.

П. Сагайдачного, 35

Заїжджий двір (садиби Балабухи)

П. Сагайдачного 27-а

Житловий будинок, 1898 р., в яко­му проживав Клуг М. В.

П. Сагайдачного, 23/8