Покровська вулиця, 18—19 ст. (архіт., іст., містобуд.). У заповідній частині Подолу. Пролягає у північному напрямку від вул. Андріївської до пл. Контрактової. До вулиці прилучаються Андріївський узвіз і пров. Зелінського. Була ділянкою однієї з найдавніших доріг-вулиць Києва, що йшла, огинаючи підніжжя київських пагорбів, від берега Дніпра (від теперішньої пл. Поштової) до Кирилівського монастиря, і далі — до м. Вишгорода. Ця довга вулиця не мала єдиної назви, окремі її частини називалися залежно від храмів, які на ній стояли. Біля Покровської церкви звалася з 16 ст. Гнилою, що пов'язано з розташуванням її біля підніжжя Старокиївського пагорба, звідки стікали з численних джерел струмки й разом із дощовою і талою водами скупчувалися у цьому місці. Пізніше — Різдвяна (від назви вірменської церкви Різдва Богородиці, яка згоріла 1651), Добромикільська (від назви церкви Миколи Доброго, відомої з кін. 16— поч. 17 ст.). Після перепланування Подолу за лінійною схемою проекту арх. В. Гесте, викликаного пожежею 1811, зберегла давню дугоподібну конфігурацію. Серед вулиць середньовічного Подолу вирізнялася шириною та репрезентативністю забудови, наявністю дерев'яної бруківки. В 1830-х рр. мала назву Десятинна, потім Покровська (від однойменної церкви, зведеної у 2-й пол. 18 ст.). У 1955—91 — вул. Академіка Зелінського (за ім'ям Зелінського Миколи Дмитровича, 1861—1953 — вченого-хіміка).

Найдавніші будівлі вулиці зведено у 18— на поч. 19 ст. На місці церкви Різдва Богородиці (вірменська 14— 15 ст.) 1766—72 за проектом арх. І. Григоровича-Барського споруджено Покровську церкву в стилі українського бароко, 1809 — дзвіницю в стилі класицизм з дерев'яним верхнім ярусом, який 1830 (після пожежі 1811) замінено на цегляний. 1716 зведено дзвіницю церкви Миколи Доброго, до якої 1781 арх. І. Григорович-Барський прибудував галерею-аркаду в стилі українського бароко; 1800—07 — нову церкву Миколи Доброго за проектом арх. А. Меленського (зруйнована 1935). Ансамбль Покровської церкви й дзвіниця церкви Миколи Доброго є архітектурними домінантами вулиці.

Значну архітектурну цінність має цивільна забудова вулиці. 1799—1801 зведено Контрактовий будинок (старий) у стилі класицизм за проектом арх. О. Елдезіна (№ 4), пізніше значно розширений і перебудований архітекторами А. Меленським, С. Рикачовим, Л. Станзані, Є. Толстим; 1808 — житловий будинок золотаря С. Стрельбицького, вирішений також у формах пізнього класицизму (№ 5). До цього ж архітектурного стилю належать житлові будинки № 9 і споруди садиби № 11. Історичний стиль вулиці представлений «будинком для вдів» М. і Є. Дегтерьових (№ 1/1), спорудженим 1892 за проектом арх. В. Ніколаєва. Архітектурно-мистецький вигляд вулиці формують, головним чином, будівлі допожежного періоду забудови, що й визначає її особливу історико-культурну цінність.

У будинку № 5 у 1808—11 проживав український золотар С. Стрельбицький, у садибі № 11 у кін. 19 ст. — 1906 — богослов, педагог Н. Маккавейський, на поч. 20 ст. — настоятель Покровської церкви, член Київської духовної консисторії М. Рибчинський. Визначною пам'яткою історії є старий Контрактовий будинок, в якому, після переведення 1797 із Дубна до Києва щорічного ярмарку, укладали різноманітні майнові й торговельні угоди, у т. ч. міжнародні, засідав суд Київського магістрату, влаштовувалися концерти. Після пожежі 1811 тут містилася реміснича управа міських цехів, пізніше — навчальні заклади. 1941 під час нацистської окупації Києва тут відбулися установчі збори Міської управи та Української Національної Ради, до складу яких входили відомі українські політичні, культурно-громадські діячі, вчені. З вулицею пов'язана доброчинна діяльність київського купця М. Дегтерьова, коштом якого утримувалися будинок для вдів (№ 1/1) і Подільська богадільня (№ 5).

Життя і діяльність відомих діячів пов'язані з церквою Миколи Доброго, заснованою гетьманом Війська Запорозького С. Кішкою (Кушкою). У храмі, що не зберігся, і в дзвіниці церкви у різний час правили службу її настоятелі: Іаков Моїсеєнков, Іоанн Сухобрусов, Олександр Браїловський, Олександр Глаголєв, Павло Преображенський, Симеон Ширипа, які мешкали у житловому будинку при церкві (не зберігся). Титарями храму на поч. 19 ст. були купці Н. Сухота та І. Могилевцев. У квітні 1913 отець Олександр Глаголєв обвінчав у церкві майбутнього письменника М. Булгакова. Останні роки життя перед арештом отець Олександр мешкав у дзвіниці. На розі з пл. Контрактовою розташований будинок Н. Сухоти, в якому в різний час містилися кінна пошта, з 1830-х рр. — магістрат і Міська дума, з 1870-х рр. — Третя (Подільська) чоловіча гімназія, в якій навчалися лікар і вчений Ф. Яновський, філософ Л. Шестов, історик О. Оглоблин, викладав історик В. Ляскоронський. У будинку № 8 (не зберігся) у 1880-х рр. жив арх. С. Рикачов [1120].

 

 

Фотогалерея