ПОЧАЙНИНСЬКА ВУЛИЦЯ, 17— 18 ст. (архіт., іст., містобуд.). Зорієнтована паралельно набережній Дніпра. Пролягає від вул. Іллінської до вул. Набережно-Лугової через весь історичний район Поділ; утворює перехрестя з вулицями Г. Сковороди, Спаською, Хорива, Верхнім Валом і Нижнім Валом, Ярославською, Щекавицькою, Введенською і Турівською. Назва походить від р. Почайни — правої притоки Дніпра, що протікала від Оболоні до впадіння у Дніпро між сучасною пл. Поштовою і Пішохідним мостом. 1712 з'єднана з Дніпром спеціально проритим каналом. Назва річки походить від давньоруського слова «почайна» — вода, волога. Вулиця — одна з найдавніших у Києві. Мала характерний для ландшафту міста вузький та звивистий характер. Наново розпланована 1812 арх. А. Меленським відповідно до плану арх. В. Гесте, розробленого в тому самому році після великої пожежі 1811 на Подолі. Траса вулиці прокладена з урахуванням розміщення композиційних домінант допожежної забудови, до яких належали церкви Іллінська (кін. 17 ст.; № 2), Миколи Набережного (1772—75; вул. Г. Сковороди, 12) і Введення Пресвятої Богородиці (кін. 18 ст., на розі з вул. Ярославською; знесена у 1930-і рр.), яка, за переказами, стояла на місці капища поганського бога Волоса, покровителя скотарства.
Забудова периферійної вулиці здійснювалася повільніше, ніж центральної частини Подолу. Починаючи з 1830-х рр. на червоних лініях вулиці зводилися будинки у стилі пізнього класицизму — одноповерхові цегляні та двоповерхові змішаної конструкції (цегляний цокольний поверх і тинькований по дерев'яному каркасу бельетаж). Пам'ятками архітектури тієї доби є двоповерховий будинок на розі з вул. Хорива (вул. Хорива, 36), одноповерховий будинок № 28. Інші ґрунтовно реконструйовані споруди (№ 4, 10, 15/2) ілюструють особливості тогочасного міського середовища.
У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. забудова здійснювалася дво— чотириповерховими цегляними будинками, які характеризуються синтетичним використанням історичних стилів і декоративних можливостей цегляного мурування. Яскравими зразками цього періоду є розташована на подвір'ї церква Успіння Пресвятої Богородиці старообрядницької громади (№ 26), житлові будинки № 12, 18, 24/45 (на розі з вул. Хорива), 33/47 (на розі з вул. Ярославською), 40. Усього в кін. 19 — на поч. 20 ст. на вулиці налічувалася 131 садиба (70 — на парному боці, 61 — на непарному), що простягалися до лісової (дров'яної) пристані на березі Дніпра. У глибині останнього кварталу (№ 66—70) розташовувались акціонерні лісопильня та млин.
За радянських часів вулиця істотно перебудована. У 1930-і рр. знесено церкву Введення Пресвятої Богородиці, споруджено багатоквартирний житловий будинок між вулицями Хорива і Верхнім Валом (№ 23/43 — 23/54). У перші повоєнні десятиріччя активно забудовувався кінцевий відрізок за вул. Ярославською. До 1970-х рр. існували історичні фронти кварталів між вулицями Хорива та Г. Сковороди (на їхньому місці споруджено комплекс житлових споруд; автор — арх. В. Розенберг).
Історія вулиці тісно пов'язана з життям та діяльністю громади старовірів, перші представники якої з'явилися на Подолі на поч. 19 ст., куди їх привели з Росії торговельні справи. Спочатку вони влаштовували таємні молільні. В 2-й пол. 19 ст. на вул. Почайнинській діяли два старообрядницькі молитовні будинки, один з яких — церква Успіння Пресвятої Богородиці (№ 26) функціонує й досі. Її влаштовано в садибі, яку 1908 подарували громаді для цієї мети київські купці Г. Аврамов, П. Істомін і В. Кушнарьов (первісно мала назву Вознесіння Господнього). У кін. 1920-х — на поч. 1930-х рр. Іллінський храм належав Українській автокефальній православній церкві. Ще одна пам'ятка УАПЦ — житловий будинок № 62, в якому проживав до 1991 останній архієпископ УАПЦ Йосиф Оксіюк. У садибі № 23/43, що належала вченому-мистецтвознавцю Г. Павлуцькому (будинок знесено), містилися на поч. ст. Подільське міське чоловіче парафіяльне училище і Перший народний дитячий садок [1154].
Фотогалерея
