Почайнинська

ПОЧАЙНИНСЬКА ВУЛИЦЯ, 17— 18 ст. (архіт., іст., містобуд.). Зорієнто­вана паралельно набережній Дніпра. Пролягає від вул. Іллінської до вул. На­бережно-Лугової через весь історич­ний район Поділ; утворює перехрестя з вулицями Г. Сковороди, Спаською, Хорива, Верхнім Валом і Нижнім Валом, Ярославською, Щекавицькою, Введенською і Турівською. Назва походить від р. Почайни — правої притоки Дніпра, що протікала від Оболоні до впадіння у Дніпро між сучасною пл. Поштовою і Пішохідним мостом. 1712 з'єднана з Дніпром спеціально проритим каналом. Назва річки походить від давньору­ського слова «почайна» — вода, волога. Вулиця — одна з найдавніших у Киє­ві. Мала характерний для ландшафту міста вузький та звивистий характер. Наново розпланована 1812 арх. А. Меленським відповідно до плану арх. В. Гесте, розробленого в тому самому році після великої пожежі 1811 на По­долі. Траса вулиці прокладена з ураху­ванням розміщення композиційних до­мінант допожежної забудови, до яких належали церкви Іллінська (кін. 17 ст.; № 2), Миколи Набережного (1772—75; вул. Г. Сковороди, 12) і Вве­дення Пресвятої Богородиці (кін. 18 ст., на розі з вул. Ярославською; знесена у 1930-і рр.), яка, за переказами, стояла на місці капища поганського бога Воло­са, покровителя скотарства.

Забудова периферійної вулиці здійс­нювалася повільніше, ніж центральної частини Подолу. Починаючи з 1830-х рр. на червоних лініях вулиці зводилися будинки у стилі пізнього класициз­му — одноповерхові цегляні та двопо­верхові змішаної конструкції (цегляний цокольний поверх і тинькований по дерев'яному каркасу бельетаж). Па­м'ятками архітектури тієї доби є двопо­верховий будинок на розі з вул. Хорива (вул. Хорива, 36), одноповерховий будинок № 28. Інші ґрунтовно реконст­руйовані споруди (№ 4, 10, 15/2) ілюст­рують особливості тогочасного місько­го середовища.

У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. забудова здійснювалася дво— чотириповерхови­ми цегляними будинками, які характе­ризуються синтетичним використан­ням історичних стилів і декоративних можливостей цегляного мурування. Яс­кравими зразками цього періоду є роз­ташована на подвір'ї церква Успіння Пресвятої Богородиці старообрядниць­кої громади (№ 26), житлові будинки № 12, 18, 24/45 (на розі з вул. Хорива), 33/47 (на розі з вул. Ярославською), 40. Усього в кін. 19 — на поч. 20 ст. на ву­лиці налічувалася 131 садиба (70 — на парному боці, 61 — на непарному), що простягалися до лісової (дров'яної) пристані на березі Дніпра. У глибині останнього кварталу (№ 66—70) розта­шовувались акціонерні лісопильня та млин.

За радянських часів вулиця істотно пе­ребудована. У 1930-і рр. знесено церк­ву Введення Пресвятої Богородиці, споруджено багатоквартирний житло­вий будинок між вулицями Хорива і Верхнім Валом (№ 23/43 — 23/54). У перші повоєнні десятиріччя активно забудовувався кінцевий відрізок за вул. Ярославською. До 1970-х рр. існували історичні фронти кварталів між вули­цями Хорива та Г. Сковороди (на їх­ньому місці споруджено комплекс жит­лових споруд; автор — арх. В. Розенберг).

Історія вулиці тісно пов'язана з жит­тям та діяльністю громади старовірів, перші представники якої з'явилися на Подолі на поч. 19 ст., куди їх приве­ли з Росії торговельні справи. Спочатку вони влаштовували таємні молільні. В 2-й пол. 19 ст. на вул. Почайнинській діяли два старообрядницькі молитовні будинки, один з яких — церква Успін­ня Пресвятої Богородиці (№ 26) функ­ціонує й досі. Її влаштовано в садибі, яку 1908 подарували громаді для цієї мети київські купці Г. Аврамов, П. Іс­томін і В. Кушнарьов (первісно мала назву Вознесіння Господнього). У кін. 1920-х — на поч. 1930-х рр. Іллінський храм належав Українській автокефаль­ній православній церкві. Ще одна па­м'ятка УАПЦ — житловий будинок № 62, в якому проживав до 1991 остан­ній архієпископ УАПЦ Йосиф Оксіюк. У садибі № 23/43, що належала вченому-мистецтвознавцю Г. Павлуцькому (будинок знесено), містилися на поч. ст. Подільське міське чоловіче па­рафіяльне училище і Перший народ­ний дитячий садок [1154].

 

Фотогалерея

Іллінська церква, келії XVII ст.

Почайнинська вул. 2