Інститутська

Інститутська вулиця — вулиця у Печерському районі міста Києва, місцевість Липки. Пролягає від Ольгинської вулиці та алеї Героїв Небесної Сотні до Кловського узвозу.

Від вул. Хрещатик і Майдану Незалежності до Кловського узвозу. Одна з основних меридіональних планувальних осей історичного району Липки. Частково збігається з трасою давнього Іванівського шляху, який починався від Лядської брами Старого міста (територія сучасного Майдану Незалежності) і вів до Печерського монастиря. Планування здійснено у кін. 18 - на поч. 19 ст., вулицю названо Іванівською. У 20-30-х рр. 19 ст. вулиця мала назву Бегічевської, за ім'ям генерала М. Бегічева, який володів тут великою садибою з триповерховим будинком, де 1834 тимчасово розміщувався новостворений Київський університет. Після зведення на цій садибі Інституту шляхетних дівчат (1843) вулиця стала називатися Інститутською. 1919 перейменована на вул. 25-го Жовтня, 1944 - на вул. Жовтневої революції, 1993 їй повернуто історичну назву Інститутська. У період класицизму (1-а пол. 19 ст.) характер забудови визначався репрезентативною функцією всього району. На розі з вул. Шовковичною (на місці ділянки № 18 20/8) містилася резиденція Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора (зруйновано 1920 під час окупації міста польськими військами); на розі з вул. Шовковичною (на місці будинку № 22/7) - будинок фельдмаршала Ф. Остен-Сакена, пізніше - цивільного губернатора (розібрано у 1930-х рр), в якому тимчасово розміщувався Інститут шляхетних дівчат. Провідне місце в композиції вулиці зайняв будинок Інституту шляхетних дівчат, споруджений 1838-43 за проектом арх. В. Беретті. Першу контору Державного комерційного банку засновано 1839 у двоповерховому будинку зборів київського дворянства (не зберігся, стояв на місці будинку № 9). У 1840 був споруджений новий будинок київського дворянства у стилі класицизму (№ 9-6), пізніше перебудований.
З розвитком капіталістичних відносин у місті зростає число фінансових установ: у 1870-80-х рр. будуються дві біржі - будинок № 7 (арх. О. Шіле) і № 1 на розі Хрещатика (не зберігся, арх. Г. Шлейфер); 1893 - приміщення Київського кредитного товариства (не збереглося, арх. В. Ніколаєв); на поч. 20 ст.- Київська контора Державного банку (№ 9-а, архітектори О. Кобелєв, О. Вербицький). На зміну дворянським садибам у стилі класицизму на вулиці з'являються міські особняки (збереглися № 8, 12, 26) та багатоповерхові прибуткові будинки (збереглися № 9, 13/4, 25, 27/6), вирішені у формах історизму та модерну. Найвищим будинком дорадянського Києва вважався дванадцятиповерховий житловий будинок будівельного підрядчика Л. Гінзбурга, споруджений 1911-12 за проектом архітекторів Ф. Троуп'янського і А. Мінкуса (стояв на місці готелю «Москва»). У 2-й пол. 19 ст. у кінці вулиці (№ 29) зводяться доброчинні установи: притулок для дітей живих і покалічених воїнів та училище для сліпих з церквою св. Павла.
Докорінні зміни у характері забудови вулиці відбулися у період соціалістичної реконструкції, особливо після переносу столиці УСРР з Харкова до Києва (1934). На місці старовинних будинків, які зносилися, у цей період зведено ряд великомасштабних житлових споруд (№ 14, 16, 15/5, 19-в, 20/8, 22/7, 24/7), частину з яких тепер визнано пам'ятками історії та культури. Їх ускладнена конфігурація, що утворює глибокі курдонери по фронту кварталів, архітектурно-художні особливості, які відбивають перехідний етап від конструктивізму до неокласицизму, надають вулиці своєрідного колориту.
24 вересня 1941 всю забудову Інститутської вул. (від Хрещатика до Ольгинської вул.) з правого боку знищено вибухами і пожежею разом з більшою частиною Хрещатика і сусідніх вулиць. Після Великої Вітчизняної війни похилу частину вулиці, що прилягає до Хрещатика, розчищено від зруйнованих будинків з розкриттям перспективи на схили Липського пагорба. Тоді знесено Київську біржу (№ 1), будинок Гінзбурга (№ 16—18), будинки №№ 10/1 і 14. У цей час ролі важливої містобудівної домінанти набула будівля висотного готелю «Москва» (1959-66; арх. А. Добровольський та ін.), поряд з яким побудовано круглий наземний павільйон входу до станції метро «Хрещатик». На частково реконструйованому верхньому відтинку вулиці у ретроспективних архітектурних формах 1950-х рр. зведено житловий будинок (№ 25-а), на перетині з вул. Липською встановлено пам'ятник Д. Мануїльському (1966, скульптори М. Вронський, О. Олійник). Корпус готелю «Національний», збудований на місці прибуткового будинку кін. 19 ст. (№ 23/ 5), та виставочний павільйон Спілки художників України, що споруджується (№ 5), віддзеркалюють сучасний напрям в архітектурі.
Різноманітна за часом та архітектурними стилями забудова вулиці має велике історико-культурне значення. Протягом 19-20 ст. вул. Інститутська відігравала значну роль у політичному, фінансово-економічному, громадському і культурному житті Києва. Тут містилися резиденції генерал-губернатора (кол. № 40) і цивільного губернатора (кол. № 42; обидві не збереглися). У першій з них 1918 проживав з родиною гетьман П. Скоропадський, бувало чимало провідних діячів доби української революції. З політичною історією країни пов'язаний також будинок, що розташовувався на місці сучасного № 9-а, в якому 1822-23 проходили таємні збори декабристів. В № 11 містився склад видань соціал-демократичної газети «Искра». Трагічної слави зажив кол. Інститут шляхетних дівчат (№ 1), в якому містилося у 1930-х рр. управління НКВС УСРР, де судили, катували й розстрілювали жертв сталінського терору. Тут загинули письменники К. Буревій, О. Близько, Г. Косинка, І. Крушельницький, Д. Фальківський та багато інших діячів української культури.
Важливим фінансово-економічним осередком країни у 19 - на поч. 20 ст. була київська біржа (№ 7 та 1, останній будинок не зберігся), з якою пов'язана діяльність великих підприємців України - родин Бродських і Терещенків, М. Дегтерьова, відомого економіста і державного діяча М. Бунге та ін. Діловий характер вулиці визначався також функціонуванням тут важливих кредитних і банківських установ: Київської контори Державного банку (№ 9 і 9-а), Київського кредитного товариства (№ 6, не зберігся), Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку (№ 3, не зберігся), Київського земельного банку (№ 7 не зберігся).
На вулиці проживало і працювало чимало відомих діячів історії та культури: видатний український митець і громадсько-політичний діяч Т. Шевченко (1846 зупинявся у будинку на місці сучасного готелю «Москва»), композитор М. Лисенко, краєзнавець М. Захарченко (викладали в Інституті шляхетних дівчат; № 1); історик, управитель Київської контори Державного банку (№ 9), міністр закордонних справ уряду Української Держави у 1918 Г. Афанасьєв; архітектори О. Беретті (№ 14; не зберігся) і В. Ніколаєв, льотчик Є. Крутень (обидва в № 11-а); письменник І. Еренбург (народився в № 10; не зберігся); композитор П. Козицький, радянські державні и партійні діячі Д. Коротченко та Д. Маиуїльський (усі вулиці містилися конспіративні явочні квартири керівника підпільної диверсійної групи І. Кудрі (№ 16—18; не зберігся) і підпільної організації «Арсеналець» (№ 13/4). Історико-культурний потенціал вул. Інститутської відносить її до найвизначніших пам'яток Києва.

Вулиця стала широко відомою під час подій Євромайдану 18—20 лютого, коли на ній сталися масові розстріли мирних протестувальників. З того часу вулицю інколи неофіційно називають вулицею Героїв Небесної сотні.

23 лютого 2014 року у Верховній Раді України зареєстровано проект постанови щодо перейменування вулиці на вулицю Героїв Небесної сотні на честь загиблих учасників Євромайдану. Вздовж вулиці з'явилися пам'ятні знаки на честь загиблих героїв Євромайдану. У серпні 2014 року Київська міська державна адміністрація започаткувала громадське обговорення щодо перейменування Інститутської вулиці на вулицю Героїв Небесної Сотні.

20 листопада 2014 року депутати Київської міської ради ухвалили рішення щодо перейменування частини вулиці від Майдану Незалежності до Ольгинської вулиці на алею Героїв Небесної Сотні, і з того часу вулиця набула сучасних меж. Перейменована була саме та частина вулиці, де 20 лютого 2014 року відбулися наймасовіші розстріли мітингувальників.

Фотогалерея

Другий житловий будинок працівників Ради Народних Комісарів УСРР 1930-х рр., в якому проживали Козицький П. О., Коротченко Д. С., Мануїльський Д. 3.

Інститутська, 20/8

Садиба Київського Відділення Попечительства Імператриці Марії Олександрівни Про Сліпих

Інститутська, 29/3