Франка Івана вулиця, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.). З'єднує бульв. Т. Шевченка з вул. Ярославів Вал, проходить повз Володимирський собор. До вулиці прилучаються вул. Чапаева, Б. Хмельницького і пл. Ботанічна. Виникла у 2-й пол. 19 ст. Утворена з вул. Афанасіївської (між сучасними вулицями Ярославів Вал і Б. Хмельницького) і вул. Несторівської (між сучасними вул. Б. Хмельницького і бульв. Т. Шевченка). Північний відтинок – вул. Афанасіївська, що отримала назву від розміщеного у цьому районі глибокого Афанасіївського (Святославського) яру, вперше згадується 1855. Згідно з правилами забудови Києва 1861, належала до другого розряду, тобто вздовж неї, окрім одно-, двоповерхових мурованих, могли зводитися й дерев'яні будинки. Впродовж кількох десятиріч велися роботи із засипання яру та облаштування водовідведення з прилеглих садиб, що підтоплювалися. На формування забудови південного відтинку вулиці вплинуло спорудження Володимирського собору. За генеральним планом соборної площі 1866 прилеглі до неї квартали розбито на ділянки, де у відповідності з першим розрядом забудови мали зводитися винятково муровані будинки не менш як у два поверхи. 1869 відтинок вулиці біля собору названо на честь Нестора Літописця. Обидві частини об'єднано 1899 під спільною назвою вул. Несторівська, яка, починаючи з 1892, забудовувалася по всій довжині відповідно до першого розряду.
Сучасну назву вулиця отримала 1926 у зв'язку з 10-річчям від дня смерті Франка Івана Яковича (1856–1916) – письменника, ученого, громадського діяча.
Забудова вулиці складалася до поч. 20 ст. і частково реконструйована у радянський час. У 1930–40-х рр. багато споруд було надбудовано до чотирьох–п'яти поверхів. Про колишній яр нагадує лише крутий узвіз від вул. Ярославів Вал, який надає вулиці неповторний вигляд.
Пам'ятки архітектури: садиби № 5, 5-б (історизм), № 17-а, 17-б, 17-в (модерн, арх. В. Риков), № 19, 19-б, 19-в (історизм, арх. Г. Позняков); № 20, 20-б (історизм); № 26-а (неоренесанс, арх. Є. Толстой); № 42, 42-б (історизм); житлові будинки № 9 (зразок архітектури кін. 1930-х рр. на основі форм і засобів класичної спадщини), № 12-а, 12-б
(історизм); № 18 (історизм, арх. А.-Ф. Краусс), № 25/40 (історизм, арх. М. Яскевич), № 26-а (неоренесанс, арх. Є. Толстой), № 33 (історизм, арх. Р. Тустановський); № 36 (історизм, за участю арх. А.-Ф. Геккера).
На вулиці проживали відомі історичні діячі: в № 4 бував біолог і селекціонер, акад УАН М. Кащенко, мешкали історик права та бібліограф Л. Окіншевич; в садибі № 12-а, 12-б – політичний діяч М. Балабанов, композитор і музичний діяч Г. Бобинський; в садибі № 17 – музикознавець і фольклорист Д. Ревуцький, кінорежисер Ф. Соболев, вчений у галузі електротехніки С. Усатий, громадсько-політичний, державний і церковний діяч В. Чехівський; в № 18 – контрабасист, диригент, композитор, педагог Б. Воячек; в № 19 – арх. Г. Позняков; в № 20 бував актор, поет і бард В. Висоцький; в № 25/40 – письменник О. Беляев, диригент Н. Рахлін; в № 31 – лікарі та вчені А.В. Високович і А. Ходин, історик В. Іконников, син відомого педагога К. Ушинського – інженер К. Ушинський; в № 33 – інж. М. Бєлелюбський, письменник К. Паустовський; в № 26-а - агрохімік, акад. АН УРСР О. Душечкін; в садибі № 42 – композитор В. Пухальський і співак М. Шуйський.
Не збереглися будинки, в яких проживали відомі історичні діячі: в первісній забудові садиб № 4 – завідувач кафедри фармакології університету К.-Г.-Е. Гейбель (1880-і рр.), № 5 – завідувач кафедри очних хвороб університету А. Ходин (1880-і рр.).
1880-82 в будинку на території сучасної садиби № 19 містилася Рисувальна школа М. Мурашка.
Незважаючи на втрати, вулиця зберігає значення як комплексна пам'ятка культури [1813].
Фотогалерея
