Стоїть на червоній лінії, окремо від периметральної забудови, на підвищеній ділянці, що утворилася при пла­нуванні проїжджої частини вулиці наприкінці 19 ст. Територія садиби становить виняткову археологічну цін­ність. У 1975—76 тут виявлено й до­сліджено (відомі раніше за епізодич­ними знахідками) поховання, капище, скарби 11—13 ст., рештки мурованої будівлі-ротонди 12-13 ст. У 20-і рр. 19 ст. садиба належала О. Анненкову, у 40—60-і рр.— чиновнику Б. Климовичу, з 1867 — княгині Є. Трубецькій. У 1820-х рр. зведено новий будинок, до якого у 1850-і рр. до­будовано крила з боку подвір'я. 1970-76 проведено обстеження і реставра­цію будівлі (арх. Т. Шамеко).

Двоповерховий, дерев'яний, на цегля­ному цоколі, тинькований, з мезоніном. У плані прямокутний, з короткими крилами з боку подвір'я. Перекриття плоскі балкові, бічні тамбури з дерев'я­ними сходами з'єднують обидва повер­хи. Планування коридорно-анфіладне, з виділенням парадних залів і влашту­ванням самостійного входу до мезоніна через відкриті з боку подвір'я сходи. Використано один із варіантів зразко­вих фасадів, обов'язкових для міської забудови періоду класицизму. Великі вікна вертикальних пропорцій на дру­гому поверсі виділено дерев'яними лиштвами. Вісь будинку підкреслено ризалітом завширшки у три вікна, якому відповідає за шириною розташо­ваний вище мезонін. На рівні другого поверху влаштовано балкон на мета­левих консолях. У декорі фасадів за­стосовано прийом контрастного поєд­нання гладеньких тинькованих стін і дерев'яних деталей (лиштви вікон, під­віконна тяга, фриз, карниз, трикутний фронтон мезоніна). Всередині зберег­лися вишукані тонкі дерев'яні колонки у парадній залі другого поверху, баля­сини поруччя дерев'яних сходів там­бурів. Пам'ятка — один із рідкісних зразків дерев'яної міської забудови доби класицизму.

Тепер тут містяться підрозділи Інсти­туту археології НАН України [351].